Розділ №1.1. Лінивий незнайомець

Варто було моїм ногам ступити в порожній провулок, як чужа маска полетіла в найближчий смітник, а  тугий блондинистий хвіст змінився розпущеним хвилястим волоссям. Чужа личина моментально спала, дозволяючи хоч трішки знайти полегшення в цій дурній ситуації. І я задоволено притулилася до найближчої стіни та стала ковтати холодне повітря. 

— Маєте кепський вигляд, — зауважив той самий незнайомець, визираючи з прочинених дверей клубу. Низький голос пробрався під шкіру відголосом страху, змушуючи мене опустити підборіддя вниз та сховатися від проникливого погляду. — Давайте я відвезу вас в лікарню. 

— Все нормально, — вимовила прикриваючи долонею рожеві очі. Але, видно, він інакше сприйняв цей жест, тому що не минуло й секунди як чужі гарячі долоні перехопили мене за плечі. — Що ви...? 

Зірвалося з моїх губ, коли  здивовано перевела на нього погляд та усвідомила наскільки ми близько стояли один від одного. Незнайомець злякано перехопив мене за талію, притягуючи ще ближче, й  доторкнувся кінчиками пальців до скроні. З тонких губ невагомо вирвалась пара, розчиняючись в небезпечній близькості. 

— Тримайтеся за мене, я донесу вас до автівки, — прошепотів він, здіймаючи мене на руки. Моє серце так шалено забилося, що я навіть не зрозуміла як опинилася в його обіймах на шляху до стоянки. — Варто було сильніше вдарити цього покидька...! Потерпіть трохи...

— Все нормально, — зніяковіла від чужої турботи. — Це лише подряпина. Заліплю пластиром та забуду. Пустіть мене. 

— У вас шматочок скла стирчить зі шкіри й голова паморочиться. Ви настільки ненавидите лікарні? — запитав він, ігноруючи моє прохання.  

— Більше, ніж ви можете собі уявити, — зізналася йому. — Тому поставте мене на землю і я спокійно доберусь до найближчого готелю та оброблю це неподобство. 

— Ви ще й не місцева...? Прекрасно...! — буркнув він собі під ніс. — І куди вас доставити, коли ви знепритомнієте? 

— Я не збираюся непритомніти. У мене занадто щільний графік для подібного, — буркнула. — Просто куплю собі змінний одяг та розберуся зі скронею. 

— Та що ви кажете... — іронічно зауважив він, міцніше обіймаючи, перш ніж опустити мене на ноги перед якоюсь автівкою. — Сідайте. Немає нічого соромного в тому, щоб прийняти чужу допомогу. Все-таки та пляшка полетіла у вас через мене. 

— Ви не викликаєте в мене довіри, — промовила. «Скоріше вже дивне бажання торкнутися губ своїми, а потім вдарити себе по голові за це». 

— Я сам в себе теж не викликаю, не переймайтеся. Але якщо вас це заспокоїть, то на вас зараз немає ні шматочка металу. Тому ви спокійно зможете втекти та викликати поліцію. 

— І що я їм скажу? 

— Що їхній слідчий в єдиний свій вихідний за останній місяць не знайшов собі кращого заняття ніж викрасти поранену баристу, — від неочікуваного жарту на моїх губах з'явилася посмішка і я розсміялася, наморщивши лоба. Рана відразу ж віддалася неприємним болем. — Ходімо... Я дійсно не в настрої сьогодні опинитися на роботі. Відвезу вас додому, видам пластир та сухий светр і відправлю на таксі додому, щоб ви відсипалися до обіду. 

— Звучить як утопія... Мені через кілька годин потрібно на іншу роботу. 

— Тим паче. Мені зранку теж працювати. Як бачите, у нас обох немає часу на безглузді викрадення, — знизав він плечима. — Сідайте вже, я жахливо хочу спати... У мене на ваше вбивство ні часу немає, ні бажання потім прибирати. 

— Вперше в житті чую таку причину для збереження чужого життя, — розсміялася йому в обличчя, все ж таки наважившись сісти в автівку. — Зазвичай люди кажуть, що це не гуманно і їм не дозволяє совість завдати комусь болю. 

— Совість...? — здивовано зауважив чоловік. — Совість має погану властивість зникати. А от вроджена лінь рятує добрячу частину населення від пошуків пригод на свій зад. Ви тільки-но уявіть. Це ж треба придумати вбивство. Переслідувати жертву, вираховуючи її звички. Потім реалізувати плани. Потім десь ховати тіло. Придумувати собі алібі та прибирати місце злочину. Це ж скільки зайвої роботи? У мене фізично немає стільки вільного часу. 

— Ніколи не думала, що чужа лінь може вберегти моє життя. Чому ж ви тоді вирішили заступитися за мене?

— А тут вже палка на двох кінцях, — скривився він. —  На жаль, Бог відсипав мені добрячу порцію відчуття справедливості та доброти, при далеко не найкращому характері.  Тому мені доводиться рятувати одних  знедолених, а потім добивати інших. 

Чужа іронія відірвалася в мені певним розумінням і я зуміла таки заспокоїтися. Тихе гудіння заполонило салон і я розслаблено відкинулася на спинку крісла. Подумаєш, побачив мене без маски? На ранок навіть не згадає. А навіть якщо згадає, прикинуся іншою людиною. Зрештою, я ношу своє обличчя певно п'яту частину дня, й шанс що він мене колись ще зустріне дорівнює нулю.

_____________________________

Привіт, любі маніяки. Сподіваюся, ви чекали на цю історію та будете залюбки рятуватися нею від поганого настрою. Вас чекає багато веселих моментів, філософія ліні та трохи магії. Тому тисніть зірочку, додавайте в бібліотеку і не забудьте коментувати. Я не кусаюся, чесно)  Робота конкурсна, тому потребує вашої підтримки. 

Теплої ночі вам і мирного неба)