Розділ №1. Лінивий незнайомець

Що за нескінчений день...? Здавалося, що сьогодні я побувала на місці добрячої частини міста. Й мало того, що в чужому тілі, так ще й нахапалася їхніх спогадів та емоцій стільки, що голова от-от трісне. Ще й, як на зло, останнє замовленням було  підмінити бармена, серед п'яних бовдурів, які періодично скиглили про своє нещасне життя, а потім розпускали руки. Як от цей навіжений напроти, який вже вкотре перехоплював мій зап'ясток. Цікаво, якщо в цей же момент перетворюся на бородатого гнома, він так само зватиме мене своєю долею? Хоч би обличчя спочатку подивився за цією лікарняною маскою, перш ніж думати, як затягнути мене до себе в ліжко. Що за надокучливе непорозуміння...! Може я страшна, як зомбі? 

— Скільки коштує провести з тобою ніч, люба? — прошепотів пияка, викликаючи в мене приступ мігрені. Е, ні, Хайлайн. Якщо ти йому зараз дасиш в пику, цю дівчину звільнять з роботи й вона тобі не заплатить. Тому прикрий рот й потерпи ще з пів годинки. — Сьогодні мені особливо сумно, тому я був би не проти якби ти мене розважила...

— Я ще не настільки потребую грошей... — прошепотіла собі під ніс, витягуючи з міцних пальців руку. Останні крихти витримки  добігали кінця, й від втоми та шаленої злості хотілося послати його в ліжечко. Заснути й не прокинутися. Але я зібрала себе до купи й спробувала ввічливо промовити: — Мені треба обслуговувати інших клієнтів. Відпустіть, будь ласка. 

— Тут же нікого немає! Обслужи мене! — пияка скривився й перехилився через стійку, щоб схопити мене знову, коли його металевий годинник ніби вдарився об стіну й потягнув власника назад. Я здивовано дивилася на це й не розуміла, що відбувалося, аж поки не побачила двометрового представника магічного генофонду на вході. — Якого біса!?

— Якщо ти, клятий виродок, будеш розпускати свої руки до жінок, я тобі переламаю їх та скажу, що так і було, — прогримів позаду  чоловік, викликаючи в мене дивне тремтіння. Незнайомець втомлено повів пальцем, м'яко відкидаючи бовдура до стіни, а потім сів на його місце й перевів на мене виснажений погляд, шепочучи  під ніс: — Що за божевільний вечір...

— Якого біса?! — закричав пияка, здіймаючись на ноги, поки я з якимось подивом дивилася в ртутні очі цього мага. Було щось в них настільки магнетичне, що я навіть не відразу помітила, як повторився крик і в нас полетіла пляшка вина. 

Ельфійське витончене скло моментально розбилося об мою голову, посипаючи  одяг  шматочками та поливаючи мене дорогоцінним напоєм. Зі скроні моментально виступила кров, стікаючи під захисною маскою. Від болю, моя личина стала зникати і я була вдячна всім існуючим та неіснуючим богам за те що ця бариста захворіла й напівтемрява непогано так ховала від зайвих поглядів. Світити своїм справжнім обличчям мені аж ніяк не хотілося. Особливо перед чужими людьми. 

Мить, дві, три — шокований незнайомець розлючено повернувся назад,  здіймаючи пальці в повітря в разом з ними й бовдура, який покалічив мене. Магія моментально вдарила ним кілька разів об найближчу стіну, а потім вручила одним точним рухом цього психа  охоронцям, які нарешті прибігли на шум. На моєму телефоні спрацював будильник, натякаючи про кінець робочої зміни. Тому я без сумління схопила свої речі та побігла на вихід.