Розділ №1. Недолуге непорозуміння

Що за нескінчений день...? Здавалося, що сьогодні я побувала на місці добрячої частини міста. Й мало того, що в чужому тілі, так ще й нахапалася їхніх спогадів та емоцій стільки, що голова от-от трісне. Ще й, як на зло, останнім замовленням було  підмінити бармена, серед п'яних бовдурів, які періодично скиглили про своє нещасне життя, а потім розпускали руки. Як от цей навіжений напроти, який вже вкотре перехоплював мій зап'ясток. 

Цікаво, якщо в цей же момент перетворюся на бородатого гнома, він так само зватиме мене своєю долею? Хоч би обличчя спочатку подивився за цією лікарняною маскою, перш ніж думати, як затягнути мене до себе в ліжко. Що за надокучливе непорозуміння...! Може я страшна, як зомбі? От звідки така беззаперечна впевненість у своєму виборі? Йому що, бог рентгенівський зір дав разом із нахабністю?

— Скільки коштує провести з тобою ніч, красуне? — прошепотів пияка, викликаючи в мене приступ мігрені та шалене бажання розплющити йому очі добрячим ударом в морду. Е, ні, Хайлайн….! Якщо ти йому зараз даси в пику, цю дівчину звільнять з роботи й вона тобі не заплатить. Тому прикрий рот й потерпи ще з пів годинки. — Сьогодні мені особливо сумно, тому я був би не проти якби ти мене розважила...

— Я ще не настільки потребую грошей... — прошепотіла собі під ніс, намагаючись витягнути з міцних пальців руку. Останні крихти витримки  добігали кінця, й від втоми та шаленої злості хотілося послати його в ліжечко. Заснути й не прокинутися. Але я зібрала себе до купи й спробувала ввічливо промовити: — Мені треба обслуговувати інших клієнтів. Відпустіть, будь ласка. 

— Тут же нікого немає! Обслужи мене! — пияка скривився й перехилився через стійку, щоб притягнути мене ще ближче, коли його металевий годинник різко потягнув власника назад й разом із ним вдарився об стіну. — Якого біса!? Та я тебе по стіні розмажу! Хто тобі дав право так поводитися з клієнтами! Та я тебе у в’язницю посаджу за таке поводження! 

Пияка продовжував горлопанити про те, як обов’язково помститься, а я здивовано дивилася на це й не розуміла, що відбувалося. Мій погляд нервово бігав по сторонах, аж поки я  не побачила двометрового представника магічного генофонду на вході. Він втомлено закотив очі, зробив глибокий подих та сунувся у нашу сторону, поки інші відвідувачі злякано тікали на вихід. Незнайомець втомлено повів пальцем, м'яко відкидаючи бовдура до стіни, а потім сів на його місце й перевів на мене виснажений погляд, шепочучи  під ніс: 

— Що за божевільний вечір… — його гостре обличчя витягнулося від злості й він повернувся до пияки, ледь стримуючи магію від якої металеві предмети в барі загрозливо затремтіли. — Якщо ти, клятий виродок, будеш розпускати свої руки до жінок, я тобі переламаю їх та скажу, що так і було. 

— Якого біса?! — закричав бовдур, здіймаючись на ноги, поки я з якимось подивом дивилася в ртутні очі цього мага. Було щось в них настільки магнетичне, що я навіть не відразу помітила, як крик повторився.

— Саме так, — прогримів він у відповідь, знову штовхаючи того до стіни, а потім ще й у бік виходу. — Якого біса ти твориш? Якщо не вмієш пити, то вимітайся звідси й не створюй нікому проблем. 

— Та я на вас обох поліцію викличу! — ніяк не вгамовувався він, поки я злякано тримала в руці порожній келих й відраховувала хвилини до кінця своєї зміни. Якось не готова я була до таких нервових гойдалок. Мені проблеми аж ніяк не потрібні були… — І заяву напишу в податкову, щоб обнишпорили все тут! Та вас посадять за неправомірне використання магії!

— Що за недолуге непорозуміння… — закотив маг очі й тихіше додав собі під ніс: — Та немає там кого викликати… 

Незнайомець спокійно повернувся у мій бік та розглядати вивіску з меню за моєю спиною. В неоновому світлі й у цій шкіряній курці він мав такий спокусливий вигляд, що я на нього так задивилася, що не помітила в нас полетіла пляшка вина. Витончене ельфійське скло моментально розбилося об мою голову, посипаючи  одяг  гострими шматочками та поливаючи мене дорогоцінним напоєм. 

Зі скроні моментально виступила кров, виступаючи під захисною маскою. Від болю, моя личина стала зникати і я була вдячна всім існуючим та не існуючим богам за те що ця бариста захворіла й напівтемрява непогано так ховала мене від зайвих поглядів. Світити своїм справжнім обличчям мені аж ніяк не хотілося. Особливо перед чужими людьми. 

Мить, дві, три — шокований незнайомець розлючено повернувся назад,  здіймаючи пальці в повітря, а  разом з ними й бовдура, який покалічив мене. Магія моментально вдарила ним кілька разів об найближчу стіну, а потім вручила одним точним рухом цього психа  охоронцям, які нарешті прибігли на шум з вулиці. В залі задрижали стільці, столи та все, що мало хоча б краплю металу всередині. 

На моєму телефоні спрацював будильник, натякаючи про кінець робочої зміни. Тому я без сумління совісті схопила свої речі та побігла на вихід. Ось тобі й робота, Хайлі Дарк. Хотіла заробити грошей, а натомість заробила лишень шматок скла та купу проблем на свою голову.  Хоч би клієнтці це не вилізло боком! А то ж мені не заплатять потім...