Розділ одинадцятий. Леся

Що б там Кирило про мене не думав, я ненавиділа їздити дуже швидко. Це для мене було… Ну, не можна сказати, що протиприродньо, але неприємно однозначно. Я намагалась не порушувати правила і завжди лишалась максимально відповідальною водійкою.

Так, я його збила, знаю, тож навряд чи Кирило вважає, ніби я придатна до водіння, але ж то було ненавмисне і через слизьку дорогу!

На жаль, зараз була дуже погана можливість довести чоловікові, що водійка я нормальна. Ми вилетіли з території житлового комплексу, і довелось ще збільшити швидкість, аби відірватись від журналістів.

На щастя, дороги були не надто завантажені. Ми з Кирилом проскочили на зелене світло — здається, він вважав, що я й на червоне поїхала б, тож тихесенько подякував богові всіх світлофорів за те, що миточно нікому не загрожували.

Я не надто добре орієнтувалась Києвом, особливо взимку, проте у Ладорського в машині був навігатор. Металевий голос стривожено нагадав мені про правила дорожнього руху і, коли я послала його куди подалі, продовжив диктувати шлях.

Нарешті ми заїхали на внутрішній паркінг Кирилового житлового комплексу.

— Ти скажена, — пробурмотів Ладорський, коли я розблокувала дверцята автівки. — Чим ти думала взагалі, коли це творила!

— Ну, а чого вони мене про колишнього питають? Думають, мені так приємно говорити про Дюсіка?

— Якого такого Дюсіка?

— Та Андрія, — махнула рукою я. — Забий. То я його так називала, коли хотіла підколоти. Після того, як ми розійшлись.

— Не щастить твоїм колишнім.

— Тільки одному, бо він був козел. А інші дуже везучі.

— Адже їм не дісталась ти?

— Ага. Мене завоював мільйонер Кирило Ладорський. Ще й дитину мені зробив.

Я зрозуміла, що могла ляпнути трохи зайвого, уже після того, як ці слова зірвались з моїх вуст. На щастя, Кирило не виглядав ображеним. Він стримано усміхнувся мені та жестом запропонував йти слідом за ним.

— Ходімо, поговоримо в квартирі. Здається, нам багато що треба прояснити.

— Угу, — кивнула я, ажнітрохи не радіючи перспективі відвертої розмови.

Може, втекти?

Ні, це буде по-дитячому, тоді не треба було й виходити. Крім того, у мене нема гарантій, що журналісти, ці чи якісь інші, нас не наздоженуть. Довелось плестися за Кирилом, підійматись з ним ліфтом на потрібний поверх, і усе це — в цілковитій мертвій тиші.

Порушити її Кирило зважився тільки у власній квартирі. Він допоміг мені скинути верхній одяг і, спостерігаючи за тим, як я знімала чобітки, тобто, нахабно витріщаючись на мій задок, нарешті заговорив. На щастя, замість сумнівного компліменту було тільки досить адекватне питання:

— То ти вагітна, Лесю?

Я випросталась.

— Від цього, прости господи, Дюсіка? Не знаю, що він тобі зробив, щоб таке прізвисько заслужити.

— Ой боже! — я скривилась. — Кириле, я доросла жінка, яка знає, що таке презерватив і як ним користуватись.

— Ну, нема гарантії…

— Я не вагітна. Ні від Дюсіка, ні від якогось іншого козла. Навіть від якого-небудь чудового розумного чоловіка не вагітна, отак, — я зітхнула. — Я збрехала, ясно? Ти ж просив. щоб я зірвала твої заручини. Галина тиснула, було очевидно, що заговорити все-таки доведеться, і у мене просто не було іншого виходу.

— Однозначно, — кивнув Кирило, посміюючись. — Варіантів нуль.

— Коли такий розумний, треба було самостійно щось придумати! Чи поговорити чесно з Наталкою, — випалила я в серцях. — Між іншим, їй навіть задарма такий скарб, як ти, не потрібен, не те що з приданим за тебе йти!

Кирило примружився.

— Звідки ж ти все знаєш, а?

Мої щоки почервоніли. Ото вже… Язиката Феська, тобто, Леська. Не могла помовчати трішки! Але що сказано, те сказано, доведеться розповідати правду.

— Мені Наталка одразу сподобалась, — повідомила я йому. — Вона класна. Між іншим, працювати з нею, одне задоволення, не те що з тобою! Я сумнівалась, чи допомагати тобі, бо не хотіла, щоб Наталії було якось незручно чи щось таке…

— Але ти все-таки зважилась. Ще й отак.

— Тому що Наталія мене сама попросила!

Я моргнув.

— Тобто?..

— Сказала, що не хоче за тебе заміж. Бо ви зовсім різні і так далі. Типово, коротше. Хороша розумна татова доця не хоче за сина кращої подруги. Не здався ти їй, Кириле!.. Ну, і якщо ще одному тобі я могла відмовити чи сказати, що нічого не вигадала, то Наталку, ясне море, треба було рятувати!

Кирило усміхнувся трішки ширше. Здається, новина про ставлення Наталії його не надто розчарувала, радше навпаки. Я тільки розвела руками, показуючи, що говорю чисту правду, а далі самі повинні з’ясовувати, що та як.

— На жаль, — продовжила я, — нічого розумнішого за оце мені в голову не прийшло. Так що, ляпнула те, що ляпнула. Як результат… Ну, ти знаєш. Але не шкодую! Вийшло ніби непогано. Наталку за тебе заміж точно не віддаватимуть, середньовіччя скасовується, такі справи. Але тебе, правда, довелось трішки підставити цією вагітністю.