Розділ восьмий. Кирило

Коли я сказав Лесі, що мені потрібна її катастрофічна допомога, я чекав багато чого. Зрештою, ця непосидюча неймовірна жінка, в якої шило в одному місці, мала вигадати щось неординарне. Я міг припустити багато різних варіантів… І жоден з них не включав ті слова, що зараз спокійним, зваженим тоном вимовляла Леся, дивлячись просто мені у вічі, при неймовірній кількості журналістів, що знімали нас і не відривали від нас поглядів.

Ну, що ж. Я хотів катастрофу — я її отримав. Так би мовити, в повному масштабі.

— Кириле, перш ніж ти повідомиш важливу новину всім… Я б хотіла сказати дещо дуже радісне. Любий… У нас з тобою буде дитина, — провуркотіла Леся і погладила свій животик. Я придивився до нього, геть нічого там не розгледів і подумав: а чи справді вона вагітна? Чи може вона бути вагітною?

Дідько, чому мене це взагалі цікавить? Навіть якщо вона справді чекає на дитину, для мене це означає хіба що декретне місце, нічого іншого! Ми чужі люди з нею і не мали жодної спільної ночі!

А шкода.

Ні, від мене вона не вагітна, це сто відсотків. А якщо так, то хай би краще не була вагітна ні від кого, бо… Бо що? Бо я вмудрився запасти на свою помічницю, яку вважав ходячою катастрофою і джерелом всіх можливих і неможливих проблем? Серйозно?!

Думки гриміли у мене в голові так гучно, що я навіть не одразу зрозумів, наскільки ж довкола стало тихо. З круговерті думок мене вирвав тільки гучний кашель мами. Загуркотіла стійка для мікрофону, яку вона штовхнула, намагаючись втриматись на руках.

Мама була впевнена, що я зроблю пропозицію Наташі просто зараз. Всі цього чекали. Але тепер будь-яка моя спроба це зробити буде розглянута як образа.

Про мої нібито стосунки з Котляревською-молодшою ходило чимало чуток, але жодні з них не знайшли поки що підтвердження. Напевне, в даному випадку її сім’я буде рада сказати, що ми з Наташею просто друзі і майбутні ділові партнери, нічого більшого. Вони не дозіолять своїй доньці бути разом з чоловіком, від якого вагітна інша.

І це єдина гарна новина на сьогодні.

Я скосив погляд на Наталію, перевіряючи, як там вона. Дівчина виглядала щасливою, і я подумав: напевне, вона хотіла цього всього так само сильно, як і я.

Тепер у мене на губах теж розквітла усмішка. Чудово!

Я впевнено зустрів Лесин погляд і підвівся на ноги.

— Лесю, — звернувся до своєї “вагітної” помічниці, — це чудова новина! Я… Шкода, що ти випередила трохи мій сюрприз, але тепер все буде ще краще, аніж я планувала. Лесю, — я ледь не перекинув стілець, доки ставав на одне коліно перед нею, та добув з кишені обручку, яку сьогодні за планом матері мав вручити Наташі, — виходь за заміж.

Дівчина похитнулась. Я аж подумав, що неправильно вчинив: якщо вона справді вагітна, а зараз надто сильно розхвилюється, то потім відповідальність за все, що трапилось з дитиною, нестиму теж я.

І жодними коштами загладити провину не вдасться.

Проте Леся швиденько взяла себе в руки. Вона зиркнула на каблучку, яку я їй пропонував, зашарілась, погладила себе долонею по животу, знов нагадуючи публіці про те, що вона носить під серцем мого первістка, всміхнулась та видихнула:

— Кириле, це просто… Я геть не чекала на такий крок від тебе… Я згодна!

Зал знову затих на кілька секунд, а потім буквально вибухнув аплодисментами. Я взяв Лесю за руку, до кінця дограючи власну роль, і надягнув на її палець каблучку. Та виявилась правильного розміру і надзвичайно пасувала моїй новій нареченій.

— Гірко! — заволав хтось. — Гірко!

— Та що ж ви… — моя мама спробувала виправити ситуацію. — Так лише на весіллях кричать…

— Гірко!

Хто б то не волав, плювати він хотів, що до весілля нам ще далеко. Ця людина вимагала справжнього свята та публічної демонстрації кохання.

Я став навпроти Лесі, обійняв її за талію. Вона обвила руками мою шию та прошепотіла:

— Сподіваюсь, це був достатньо гарний привід не одружуватись з Наталкою?

— Ой, заткнись, — пробурмотів я. — Щаслива вагітна наречена.

— Гірко! — підхопили всі гості у залі, навіть Наталчин батько.

Він уже всіма силами намагався демонструвати, що радий моєму весіллю і не мав на наш зв’язок з Наталею аніякісіньких планів.

Я нахилився до Лесі та накрив її червоні пухкі вуста поцілунком.

Ні, було не гірко, навпаки, солодко. Її губи видавались медовими, піддатливими, ніжними. Леся притиснулась до мене, ніби шукаючи захисту, і я пригорнув її до себе. Навіть коли поцілунок припинився, вона опустила голову та сховала обличчя у мене на грудях.

— Вітаю, — почувся крижаний голос матері. — Яка несподівана, але однозначно приємна новина. Лесю… Ми з вами мало знайомі, проте, я думаю, матимемо змогу зблизитися тепер, коли станемо однією родиною.

Я добре знав свою матір та відчував погрозу у її словах. Леся також. Та, попри все, вона подивилась “майбутній свекрусі” в очі та промовила:

— Так, буду дуже рада! Проте зараз, пробачте… Любий, — завуркотіла, мов кішечка, — ти не будеш проти, якщо я на хвилиночку відійду? Треба… у жіночих справах.