Розділ шостий. Кирило

Десятий робочий день поспіль спостерігаючи Наталію в приймальні у Лесі, я дійшов до двох висновків: по-перше, я знайшов чудову помічницю, яка встигає і з тим корпоративом розібратись, і з гостею поспілкуватись, і навіть інші професійні обов’язки виконувати… А по-друге, якщо я терміново щось не вигадаю, наші стосунки з молодою Котляревською все-таки перейдуть в іншу площину.

Ні, Наташа не чіплялась, не робила натяків, нічого такого. Вона взагалі просто віталась зі мною і кидалась до Катастрофи, активно бралась за роботу. Та проблема була не в дівчині, а в моїй матері.

Судячи з усього, Наташа сказала своїм рідним, що працює над організацією свята разом зі мною. І ось, мені вже вкотре подзвонила мама.

— Наталочка зараз біля тебе? — ласкаво поцікавилась вона.

Я зиркнув в напрямку дверей. За ними були дві жінки, довкола яких останніми днями постійно крутились мої думки. Наталія, яку так впевнено пхали мені в наречені, що аж тоскно ставало, і Леся, жінка-вихор. Здавалося б, просто працівниця, тоді чому ж я вже вкотре згадую той єдиний жартівливий поцілунок, що був між нами?

— Вона саме відійшла на кілька хвилин, — збрехав я матері. — Ти щось хотіла їй передати?

— Ні-ні. Хотіла сказати, що дуже рада бачити, як ви зблизилися. Можливо, зовсім скоро ти зважишся і на більш серйозний крок…

Я скривився. Знов за рибу гроші. Мама вважає, що керувати чужими життями — це найкраще, що вона може в принципі зробити, от і штовхає мене зараз до дівчини, яка, можливо, сама того всього не хоче. Або принаймні не проявляє ініціативи. Як на мене, її значно більше цікавила саме робота з Лесею.

Мене, до речі, також значно більше цікавила Леся! Боюсь, щоправда, не просто як працівниця.

Її присутність не давала спокою. Щоразу, повертаючись думками до рудоволосої помічниці, я приходив до висновку, що професійного в моєму ставлнені до неї мало. Дуже мало. Настільки мало, що аж зуби зводить. Відьма, одним поцілунком мене зачарувала! Як таке може бути?..

— Було б дуже добре, — провадила мама і далі, — якби ти освідчився Наталії на корпоративі.

— Що?! — Одна проста фраза знов повернула всю мою уважність до цієї розмови. — Освідчився? Мам, це навіть не…

— У тебе ще є кілька днів, — гмикнула вона, — ти міг би придбати обручку і красиво прилюдно зробити пропозицію. Котляревські чекають від нас цього. Вони будуть здивовані, якщо ти нічого не зробиш.

І обурені, якщо прямо скажу, що ніколи на таке не робитиму. Цього мама вже не сказала, але воно малось на увазі.

— Ми з Наталією дорослі люди, мамо, — похмуро зазначив я. — І мені здається не надто правильним те, як ви намагаєтесь зіштовхнути нас лобами.

— Ну, ти все одно подумай. На новорічному корпоративі буде купа журналістів. Всі чекатимуть на новину…

В двері постукали.

— Я подумаю над цим. Вибач, зайнятий, — озвався я швидко до матері. — Бувай.

Насправді міг і продовжити розмову, але зараз хотілось про все подумати, зважити її слова та придумати, як вибратись з петлі, яку для мене так дбайливо підготували. Освідчитися! Та вони знущаються просто…

— Відчинено! — озвався я, сподіваючись побачити на порозі Лесю.

Не тому, що у мене зараз була до неї серйозна справа, а просто тому, що… Кому брехати? Вона мене якимось чином заворожила. Я постійно думаю тільки про неї. Називайте це як хочете, кличте божевіллям, але мені потрібно бути поруч з цією жінкою, чим довше, тим краще.

І зараз для відновлення нервових клітин я дуже-дуже хочу її побачити.

…Пощастило. Це справді була вона. Струснула головою, і руде волосся розсипалось по плечах. Якось під час чергової сварки, коли я буркнув, що вона руда відьма, Леся відповіла, що фарбована насправді, але яке це мало значення? Це просто була вона, і від однієї присутності цієї жінки поруч у мене просто дах зривало.

Поцілувати б її.

Ні, про це думати не можна.

— Ти щось хотіла? — спитав я, намагаючись якось заповнити незручну паузу.

— Та власне, — вона махнула папкою, — треба звірити кошторис корпоративу. То я прийшла з розрахунками.

— Розрахунки — це добре, — кивнув я. — Наташа вже пішла додому?

— Так.

— Прекрасно. Проходь, сідай, — я вказав Лесі на стілець. — Давай, розказуй, що там.

Вона бадьоро підійшла до столу, відкрила папку і взялась перераховувати, що ще буде потрібно. Я кивав, проте насправді зосередитись на роботі не міг; всі думки займала Наташа. Так, це шалено неправильно для нас обох, те, на що нас штовхають. Можливо, є якийсь спосіб уникнути одруження і не мучити одне одного, але я просто вперто його впускаю? Повинно ж щось бути!

Наприклад, курйоз, який не зіпсує свято, але не дасть уже нічого серйозно проговорювати. Інфопривід. Те, після чого неправильно робити пропозицію, бо це лише все зіпсує.

А потім я спробую пояснити своїм батькам та Котляревським, що вони вимагають від нас чогось дурного, і з живими людьми так не можна. Прекрасно! От так я і зроблю.

— Послухай, Лесю, — промовив я обережно, — можливо, мені знадобиться твоя допомога на корпоративі.