Розділ п'ятий. Леся

Спостерігаючи за тим, як Кирило, хай йому грець, Вадимович виводить Наталію з конференц-зали, обіймаючи її за талію, я відчувала, як в мені поволі закипає злість. І ревнощі.

Це було, ясна річ, неправильно. Так, вона настільки красива, що навіть я, жінка, конкурентка, це визнаю! Не краля-моделька з цілком типовою зовнішністю — не в образу моделям, просто справді, є там певний типаж. Ні. Наташа, як її ласкаво називав Кирило, була не розмальована, не мов скабка у оці, вона здавалась максимально милою, максимально ніжною та… Просто до скаженого, до образливого ідеальною майбутньою дружиною для такого, як він.

В тому, що їх сватають, я не сумнівалась. Доки розгрібала роботу, встигла зазирнути у світську хроніку, пробила в мережі свого шефа та дізналась, що він, виявляється, найбажаніший наречений, мрія кожної жінки, що ось-ось потрапить просто в лапи юної спадкоємиці власника мережі ювелірних салонів Наталі Котляревської. У Ладорських теж частина бізнесу сконцентрована на ювелірці, Кирило якраз цим керує…

Коротше, все логічно.

Нелогічно тільки те, що я ревнувала. Напевне, то через поцілунок. І через те, що цей триклятий чоловік все-таки вирішив взяти мене на роботу. З чого б то раптом? Він взагалі жодним чином не повинен мною цікавитись, я йому ніхто, він мені теж, і…

Дідько! Я аж сіпнулась, коли він обережно погладив її по спині.

Мене теж вчора… Гладив!

Подумки змагаючись з дурнуватими ревнощами, я витиснула з себе посмішку, коли Кирило підвів Наталію до мене.

— Лесю, — промовив він серйозним голосом, — Наташа нагадала мені про те, що скоро має відбутись корпоратив, на якому будуть важливі гості. І для моєї фірми критичним є питання гарного проведення цього заходу. Я вирішив, що було б непогано, якби ти, як моя помічниця, зайнялась цим. Наталія виразила бажання нам допомогти, тож працюватимете разом. До мене, Лесю, можна звертатись винятково з питань кошторису.

Він не питав, чи згодна я на таку співпрацю, просто ставив перед фактом. Ще й дивився так, що ставало більш ніж зрозуміло: викрутитися не вийде, я можу навіть не мріяти.

Але найголовніше — інше. Він лишав зі мною Наташу. І щось мені підказувало, зовсім не тому, що я така критично безвідповідальна, і мені негайно треба видати наглядачку. Ой, ні. Здається…

Мій любий начальник просто не хоче працювати з нею сам. Вона ж до нього прийшла! Крутить носом від дівчини?

Кирило тим часом посміхнувся мені, теж з натяком, крутнувся на п’ятках та пішов геть. Я провела його важким поглядом, буквально свердлячи широку чоловічу спину, потім повернулась до Наталії та широко всміхнулась їй.

— Ну що, — промовила я, — попрацюємо?

Цікаво, чому Ладорський вирішив зіпхнути на мене це завдання? Не хоче близького спілкування з Наталією? Що й казати, він і мене на роботу винайняв, через те що йому в помічниці нав’язували цю дівчину. Дивний він, звісно. Від такої красуні носом крутити буде тільки навіжений.

Двері кабінету зачинились за Кирилом з тихим грюкотом, і ми лишились наодинці. Наталія переступила з ноги на ногу, а тоді промовила:

— В конференц-залі на дошці я малювала схему розсадки і вказувала деякі свої ідеї. Взагалі-то я думала, що на них подивиться Кирило, проте, якщо ми вже працюємо разом… Ходімо туди?

— У мене в посадових обов’язках вказано, що я повинна по мінімуму покидати робоче місце без прямого наказу Кирила Вадимовича, — зазначила я.

Дівчина опустила очі. Так, вона що, зараз заплаче?..

Я згадала, що знала про Наталію. Багата донька ще багатших батьків, має гарну освіту, навчалась чи то у Франції, чи то в Італії. Мало пліток, жодного скандалу. Здається, типова “хороша донька”. І хоча в будь-якому класичному сюжеті ця нав’язана наречена мала виявитись стервом, у мене, здається, була якась оригінальна зимова казка про працевлаштування до шефа-красунчика. Бо Наташа не тягнула на зубату акулу, радше на красиву троянду.

І вона явно засмучена.

До дівчат я зазвичай була ласкавіша, ніж до хлопців, тож і подруг знаходила легше, аніж кавалерів. От і зараз звично посміхнулась, як Іванці, своїй кращій подрузі, та промовила:

— Але ж він звелів мені зайнятись святом, тож, напевне, якщо я піду у цих справах, буде навіть правильно. Ходімо до конференц-зали?

— Ходімо! — зраділа дівчина. — У мене стільки ідей! Коли я навчалась в університеті — а я закінчувала менеджмент, — то мала один цікавий курсовий проект на тему проведення різноманітних соціальних заходів. Такий собі сучасний погляд. Звісно, можна було взяти класичну схему умовного благодійного заходу, але мені хотілось кинути виклик самій собі! І я обрала тему свят, тож…

У Наташі був мелодійний, приємний голос, я аж заслухалась. Розповідала вона дуже натхненно.

Я прихопила з собою блокнот, аби не пропустити важливі деталі, і справді взялась за роботу. Концепція Наталії, список запрошених і те, як вона пропонувала їх розсадити для кращої взаємодії і щоб вороги не псували одне одному настрій, мене захопила. Крім того, на такому корпоративі мало знайтись місце і для звичайних працівників, і для високопосадовців, як з фірми, так і запрошених збоку. Адже зустріч — це не просто розвага!

— Слухай, — під кінець промови дівчини хитнула головою я, — а це круто.