Розділ четвертий. Кирило

Цілувалась моя помічниця шикарно. Напевне, це був позитивний факт, хоч його і не варто включати в резюме чи в професійні рекомендації. Негативний полягав в тому, що, прийшовши на роботу, я три хвилини стовбичив в дверному отворі та дивився на її підведені червоною помадою губи.

…Леся прибула за чверть дев’ята, про що мені повідомила Марина, адміністраторка з першого поверху. Рішуче повідомила про те, що прийшла заступити на нову посаду, не дозволила нікому її спинити, піднялась на потрібний поверх, зайняла своє робоче місце і до мого приходу вже встигла навіть витрусити з айтівців пароль та логін від власного комп’ютеру.

Вражаюча швидкість. Неймовірна наполегливість.

— Доброго ранку, — привіталась зі мною Леся. — Досить там стирчати, Кириле Вадимовичу, плечем ще одвірок зламаєте.

Я здригнувся і відлипнув від своєї опори, вмить згадавши, яка ж у мене насправді язиката нова помічниця. Ну, зате це не Наташа, і моя мама може навіть не сподіватись таким чином захопити залишки моєї свободи. А то в неї великі плани, я знаю.

— Доброго ранку, — озвався я максимально байдуже, згадавши, що взагалі-то тут начальник та повинен демонструвати максимальну стійкість до випадів чужого гострого язика. — До мене ніхто не приходив?

— На вас чекає пані Наталія Котляревська, — повідомила мені спокійно Леся. — Вона сказала, що з особистого питання, і, здається, це те особисте питання, на яке ви б відреагували. Ну, мені так здалось, — жінка сліпуче усміхнулась. — Мені сказали, що це вона мала зайняти місце помічниці, але на той час — о диво! — вже встигли прийняти на роботу, — в голосі Лесі звучав натяк, — тож пані Наталії нічого не дісталось. Я попросила її почекати вашого приходу.

Дідько.

— Де? — похмуро спитав я.

— Марина, звісно, видала мені ключі від вашого кабінету…

Приб’ю, заразу.

— Але, так як пані Наталія все-таки не стала вашою помічницею, я вирішила, що впускати туди її було б неправильно, — провадила Леся, — тож провела до конференц-зали. Мені здалось це достатньо доречним. Сподіваюсь, я нічого не переплутала.

Я видихнув з полегшенням.

— Дякую, — кивнув я їй. — Ви прийняли правильне рішення, Лесю.

— Рада це чути. Адже це, я так розумію, мій найголовніший професійний обов’язок, — вона нахабно мені підморгнула.

Я стримався, щоб не заскрипіти зубами. Сам винен. Намагався викрутитись, а посадив в свою приймальню руде стерво, з яким вчора ж цілувався в під’їзді, вмовляючи прийти до мене на роботу. Ідіот, що вже й казати. Зрозуміло ж, що вона буде мене підколювати, ще й як. Скоріше за все, ця жінка просто не вміє інакше, надто вона вже гостра на язик!

Сваритись і далі не було жодного сенсу. Я звернув до конференц-зали, і в спину мені полетів бадьорий жіночий голос:

— А пані Наталія дуже симпатична!

Я повільно озирнувся.

— Так. До чого тут це?

— Ну, не знаю. Мені здавалось, що це може бути важливим, — підморгнула мені Леся. — До речі, мої конкурентки на посаду теж були досить симпатичними. Дивно, що ви вирішили не брати їх на роботу.

Я відвернувся від неї, всім виглядом показуючи, що не маю жодних намірів продовжувати цей діалог. Яка різниця, хто як виглядає, це зовсім не має значення! Мене зараз набагато більше хвилювало, нащо Наташа взагалі прийшла.

Уже зачинивши за собою двері, я подумав: а що, як Леся вирішила, ніби я на неї запав? Може ж таке бути?

Власне, “може” торкається обох аспектів, і того, що я міг на неї запасти, і того, що вона могла сама таке надумати.

Наші вчорашні поцілунки були… Занадто пристрасними, це варто визнати. Хай би як я не опирався очевидному, Леся як жінка мені подобалась. Проте… Ні, звісно ж, я не дивлюсь на неї в такому контексті. З чого б це?

Мені не потрібна друга половинка. Я взагалі сконцентрований на роботі. Якщо захочу будувати своє особисте життя, знайду собі когось, з ким не працюватиму в одному офісі. І кого мені не нав’язуватиме мама, мов малому хлопчиськові!

Збадьорившись останньою думкою та достатньо розізлившись, я нарешті пройшов до потрібної мені зали. Наташа стояла там біля маркерної дошки і щось швидко на ній малювала. Я впізнав в кружальцях з підписами столи, а збоку було написано меню…

Господи, сподіваюсь, вона зараз не на наше весілля продумує план!

— Привіт, Наташо, — витиснув я з себе усмішку, відчайдушно відганяючи геть видиво, в якому мене до вівтаря тягне Леся Катастрофа, повторюючи, що це все для справи. — Не чекав побачити тебе тут.

Дівчина озирнулась та привітала мене ніжною м’якою усмішкою. Я зітхнув. Красива вона все-таки, природна така, геть не обтяжена зайвою косметикою та всім іншим, чим дівчата так люблять себе псувати. І смак хороший має.

Однак Наташа — занадто молода, і вона однозначно заслуговує на когось, хто відчуватиме до неї справжній інтерес, а не буде силоміць нав’язаний батьками. Отже, на когось, хто не я. І це навіть не обговорюється.

— Привіт, — ласкаво промовила вона. — Власне, я теж не планувала приїжджати. Але твоя мама запропонувала, і… Ти ж знаєш, їй буває складно відмовити.