Розділ 71

Кайла

— Ні, блін, ожилий пістолет на ніжках до вас прийшов! — громоподібно кричить мій розгніваний тато, і я чітко відчуваю його бойовий настрій та заздалегідь уявляю, що саме з нами обома буде далі.

— Тату, почекай, ти зараз усе неправильно зрозумів…

— Та невже? — я тієї ж секунди сильно закушую зсередини губу, адже моментально усвідомлюю, що в пориві паніки бовкнула геть не те, що слід було б говорити в такій патовій ситуації. — А як ще, скажи мені на милість, можна взагалі зрозуміти те, що ти безсоромно сидиш на високій кухонній стільниці, а цей клятий Ріос впритул притискається до твого тіла і ви так пристрасно цілуєтеся? — ми з Данте після цих слів винувато мовчимо, і я лише позираю на батька своїми найневиннішими очима. — Я взагалі-то до тебе зараз звертаюся, Кайло!

— Жаку, будь ласка, дозволь мені все…

— Не дозволю! Я відправив до тебе на острів свою єдину доньку, щоб ти за нею пильно наглядав, холера б тебе взяла, а зовсім не для того, щоб ти її тут так нахабно спокушав!

— Тату, та дай же ти мені нарешті все нормально пояснити, — я знову несміливо намагаюся його заспокоїти, але він навіть не звертає жодної уваги на мої слова — напевно, тому, що вони звучать занадто тихо й винувато на тлі його крику.

— А ти взагалі закрила свій рот і негайно злізла з цієї клятої стільниці, поки я остаточно не втратив рештки самовладання! З тобою я потім окремо і дуже серйозно поговорю в твоїй кімнаті.

Мій батько ніколи в житті мене не бив, навіть звичайним паском, і всі його покарання завжди були виключно безконтактними: як виховні заходи я могла лише тимчасово позбутися кишенькових грошей або мені суворо заборонялося виходити зі своєї кімнати на вихідних.

Тато міг годинами спокійно розмовляти зі мною, читати занудні нотації або детально розбиратися в ситуації, що сталася, терпляче пояснюючи мені, як саме потрібно було вчинити, але кричав він на мене досить рідко.

Якщо в дитинстві таке все ж траплялося — а я ж була ще тим невгамовним малям і іноді робила такі немислимі вчинки, що тут взагалі жодне янгольське терпіння не витримало б, — то він кричав від сили пару хвилин. Я в цей час стояла перед ним і ледве стримувала дурну усмішку, після чого він просто відправляв мене в кімнату й приходив говорити далі тільки тоді, коли заспокоївся.

— Тату, ну дай же ти нам обом хоч слово сказати і все пояснити…

— Пояснити мені що саме? Як ви тут солодко цілувалися чи як до цього захоплено займалися своїми дорослими справами в ліжку? Дуже дякую за подробиці, але я й сам чудово знаю, як саме всі ці процеси відбуваються у молоді!

— Жаку, можливо, ми…

— А ти взагалі мовчи і не смій відкривати свого рота! — батько дивиться на Данте настільки люто й зловісно, що в мене в грудях серце починає битися в кілька разів швидше, ніж будь-коли досі.

Цієї самої секунди він схожий на дикого, розлюченого лева, а то й на когось значно гіршого, адже кричить на всю глотку. І якби ми зараз не були на відірваному від світу острові посеред океану, то його оглушливі крики напевно почули б усі сусіди.

Свої руки він то стискає в кулаки, то знову різко розтискає їх і дивиться на незворушного Данте таким спопеляючим поглядом, ніби прямо зараз готовий відгамселити його до несвідомого стану.

Я починаю не на жарт хвилюватися за свого мафіозі, хоча сам Данте при цьому навіть не показує й краплі видимого страху, залишаючись зовні абсолютно спокійним та зібраним. Через це мені навіть стає цікаво: невже йому й справді зовсім не страшно стояти перед моїм розгніваним батьком?

— Коли ми востаннє розмовляли по телефону, ти говорив мені, що у вас усе чудово і мені нема про що турбуватися. А в підсумку я вирішив зробити сюрприз, приїхати і провести кілька прекрасних днів біля моря разом зі своєю донечкою та тобою — і прямо з порога бачу ось це?! — тато грізно вказує на мене рукою, і вираз мого обличчя тієї ж миті з тривожного змінюється на щиро здивований.

— Що означає «ось це»? — ні, я, звісно, безмежно поважаю свого батька і все таке, але мені зараз стає абсолютно незрозуміло, що саме він мав на увазі під цим зневажливим словом, і мені дуже хочеться з'ясувати це прямо зараз.

— Прошу, що? — обличчя тата від моєї несподіваної зухвалості вмить стає розгубленим. І можливо, в будь-якій іншій, більш мирній ситуації мене б це дуже сильно насмішило, от тільки зараз нам обом зовсім не до жартів.

— Я можу навіть процитувати твої слова: «А в підсумку я вирішив приїхати і провести кілька днів біля моря разом зі своєю донечкою та тобою, і бачу це». Що саме ти мав на увазі, коли так зневажливо говорив про мене «це»? Бо якщо ти забув, то я із задоволенням готова тобі нагадати, що я вже давно далеко не маленька дитина. Мені вже двадцять шість років, і я маю повне право самостійно вирішувати, з ким мені заводити романтичні інтрижки, з ким спати і з ким цілуватися на кухні! — і для більшої переконливості своїх слів я демонстративно складаю руки на грудях, упевнено виставивши одну ногу трохи вперед.

— Ах, значить, ти у нас уже зовсім доросла стала, — шепоче він напрочуд тихо й спокійно, от тільки те, як сильно його в цю мить буквально трясе від злості, аж ніяк не свідчит про його внутрішній спокій. — Ну нічого, от тільки приїдемо ми додому, і я тобі тоді влаштую…

— Жаку, давай ми спочатку спокійно поговоримо як двоє дорослих чоловіків, — твердо перебиває його Данте, перш ніж батько встигає озвучити свою чергову грізну погрозу на мою адресу.

— І про що ж? Про що мені взагалі з тобою розмовляти, якщо ти за моєю спиною так нахабно затягнув мою єдину доньку до себе в ліжко! А я ж тобі довіряв, — тато з глибоким смутком хитає головою. — Ти ж був мені практично як рідний син…

Добре ще, що він у пориві драми не назвав Данте своїм братом, а то мені від цих пафосних фраз уже потихеньку стає млосно, і я в цей момент почуваюся так, ніби сиджу в затишному кінотеатрі на дуже дивному фільмі й наживо спостерігаю за тим, як двоє сильних чоловіків намагаються поділити між собою одну дівчину.