Розділ 67

Кайла

— Ще одна вівця, яка повірила в себе, припхалася? — запитує Арнольд роздратовано. Це й не дивно, адже просто зараз він утратив ще двох своїх бійців, і Клара одним пострілом зіпсувала йому всі його брудні та мерзенні плани.

— Обережніше з вівцями, — Клара впевнено заходить на кухню, тримаючи в руках пістолет, поки на її поясі в кобурі висить ще один, а ззаду на спині покоїться снайперська гвинтівка. — Адже недарма в народі кажуть, що під овечою шкурою цілком може ховатися небезпечний вовк, — і на підтвердження власних слів вона усміхається з легким лякаючим оскалом.

— Чого ти хочеш? — колишні фальшиві веселощі остаточно покидають дона, і зараз він дивиться на Клару, люто хмурячись, поки Джейн у цей момент швидко підходить до мене і ховається трохи позаду.

— Накажи своїм людям негайно розв'язати їх, — дулом пістолета вона красномовно показує на наших зв'язаних чоловіків.

— Може, нам ще й весь острів по-хорошому залишити? — грізно рявкає дон, а Клара лише з незмінною усмішкою дивиться на нього, що неймовірно злить чоловіка, і це чітко видно з його почервонілого обличчя.

— Можна було б, але… — говорить Клара напрочуд спокійно, ніби ми зараз обговорюємо світову політику і живемо десь у поважному вісімнадцятому столітті. — Після того як ти відкрито погрожував Кайлі, хотів заподіяти шкоду Джейн, і твої люди безжально били їхніх чоловіків… Що ж, — вона важко зітхає, ніби просто зараз приймає рішення, від якого залежить усе її подальше життя, — просто так відпустити тебе буде величезною помилкою. А от показати такій мерзоті, як ти, що насправді буває з тими, хто необачно чіпає людей, які перебувають під особистим захистом родини Ріос… Це вже куди правильніше.

Від кожного нового спокійно сказаного Кларою слова Арнольд багровіє все сильніше. І якби вона поговорила ще якихось п'ять хвилин, його обличчя напевно стало б таким же яскраво-червоним, як і його розтягнута майка.

— Якщо ти наївно думаєш, що налякала мене і я покірно танцюватиму під твою дудку, то…

— От тільки давай обійдемося без цієї напускної крутості, окей? Адже якщо ми почнемо мірятися силами, то я і тут виявлюся набагато кращою за тебе, бо твої хвалені люди не змогли вбити і половини охорони Данте, а от я з ними легко впоралася. Тому припиняй грати в крутого мафіозі й накажи своїм людям розв'язати наших чоловіків, — і на останніх трьох словах її інтонація різко змінюється з м'якої на жорстку та вимогливу.

— Ти ще дорого заплатиш за це, — з ненавистю сичить Арнольд і неохоче киває своєму чоловікові, щоб той розв'язав полонених.

Коли наших чоловіків нарешті звільняють і вцілілі люди у військовій формі слухняно відходять до стіни разом з Арнольдом, яких Клара продовжує тримати на мушці, Джейн різко кидається до Лоренса.

Вона падає перед ним на коліна, опиняючись обличчям до обличчя, бо побитий охоронець ще тільки збирається піднятися з підлоги. Сестра Данте тремтячими руками гладить його обличчя, ніжно цілує в ті місця на голові, де сочаться свіжі рани, і гірко плаче. І сльози ці — не сльози радості чи полегшення, це сльози, в яких відбивається весь той страшний біль, що його відчувала Джейн у хвилини безсилля, і мені стає її дуже шкода.

— Не плач, маленька, — хрипко звертається до Джейн Лоренс, але його тихі слова цього разу її зовсім не заспокоюють, і вона тільки сильніше розридалася від пережитого шоку.

Енцо допомагає розв'язати руки Лоренсу, і той, сівши просто на підлозі, міцно притискає Джейн до себе і починає гладити її по розкуйовдженому червоному волоссю, поки вона уткнулася головою йому в груди й невтішно плаче.

— Ой, ну треба ж, як це зворушливо, — вирішує вставити свої уїдливі слова Арнольд, і ми всі, крім зосередженої Клари, яка невідривно дивиться на дона, і Джейн, яку Лоренс притискає до себе, одночасно повертаємося до нього, і кожен своєю мірою обдаровує його злим поглядом.

— Лоренсе, відведи Джейн до її спальні, — командує Данте. Охоронець згідно киває, і Джейн відсторонюється від нього, все ще тихо схлипуючи.

Коли Лоренс за допомогою Енцо піднімається на ноги, то акуратно веде Джейн до її спальні на другий поверх. Та хоч і продовжує плакати, але вже далеко не так сильно, як раніше. Вона ні на секунду не перестає схвильовано дивитися на нього і питати, як він почувається, а Лоренс у відповідь лише слабо усміхається і каже, що з ним усе гаразд, ще й тихо жартує, що ведмедів узагалі важко вбити чи якось серйозно покалічити.

— Енцо, виведи Майю та Кайлу звідси, — Данте рішучим кроком проходить повз мене, прямуючи просто до Арнольда та його притихлих людей, а Енцо слухняно підходить до мене. Але я, перед тим як остаточно піти, наостанок дивлюся Данте в спину.

У цей момент до будинку зі зброєю вбігає решта охорони вілли, і Данте дає їм коротку команду негайно увести Арнольда та його людей до підвалу. Від цього на моєму обличчі відбивається щирий подив, адже я навіть не знала, що на цьому усамітненому острові у нього взагалі є підвальне приміщення.

Разом з охороною та полоненими він починає виходити з кімнати, але перед тим як його мужня постать остаточно ховається в темному коридорі, він обертається і пильно дивиться на мене. У його темних очах я чітко читаю безмовну обіцянку, що сьогодні ввечері він обов'язково навідається до мене, і я з теплом у погляді безмовно відповідаю йому, що із нетерпінням чекатиму на нього.