Розділ 62

Кайла

Якби не кондиціонер, який рятівно працює в моїй кімнаті, я б уже давно відсунулася від Данте на інший край ліжка або під саме ліжко.

Усміхнувшись його сплячому профілю, я солодко потягуюся і повертаюся на інший бік, щоб ще трохи подрімати, але заснути мені не судилося. Трохи полежавши, я відчуваю важку чоловічу руку у себе на талії, а потім і гаряче дихання на шиї.

Біля мене матрац трохи прогнувся, і спиною я відчула теплі груди найсексуальнішого чоловіка у світі, який, як виявилося, знається не лише на небезпечних мафіозних розбірках, а й на нереальних пестощах.

— Як спалося? — тихо шепоче мені Данте просто на вушко, від чого по шкірі миттєво біжать мурашки, а я розслаблено усміхаюся.

— Щось середнє між «прекрасно» і «вау, яка ніжна ніч була». А тобі? — мені й справді дуже важливо це знати. Слова Джейн щодо хронічного безсоння Данте ніяк не вкладаються в моїй голові й не дають спокою.

— Уперше за довгий час не прокидався посеред ночі, — Данте м'яко цілує мене за вухом.

І після його слів мені одразу стає якось легше. Легше лежати в цій ранковій тиші й не думати про всі ці нескінченні мафіозні розбірки. Стає легше дихати, і мій стан зараз можна порівняти хіба що з легкими перистими хмаринками.

— Данте… — починаю я, але закінчити речення так і не можу.

А раптом за його безсонням приховується щось занадто болісне, через що він не може нормально спати? У таку милу й ніжну мить мені найменше хочеться затьмарювати наш ранок його похмурим минулим і смутком.

— Що? — він терпляче чекає на продовження, а я судомно вигадую, що б таке збрехати.

Данте не чекає, поки я вигадаю якусь неправду, і одним упевненим рухом повертає мене до себе обличчям. Чоловік злегка хмуриться, і з цією легкою ранковою щетиною він виглядає ще більш спокусливо та привабливо.

— Я слухаю, — майже наказовим тоном вимовляє він. Від цього його тону мені водночас хочеться відповісти йому якось зухвало, але разом з тим — повністю підкоритися і ніжно поставити те саме запитання, яке мене тривожить.

— Що?

— Те, що ти хотіла в мене запитати, катастрофо.

— А мені, може, просто ім'я твоє подобається, от я його й вимовила, — із награною байдужістю відповідаю я.

Ну не можу я так просто піддатися його чоловічій чарівності й вивалити все те, що мене зараз турбує. Не зараз. І точно не в таку правильну й ідеальну мить.

— Я знаю, що ти вперта, але я вмію добиватися свого, — його рука, що лежить на моїй талії, повільно сковзає під ковдру, і пальці повзуть до того самого місця. — І якщо ти й далі впиратимешся, колючко, то мені доведеться тебе покарати.

— Сумнівне покарання, не знаходиш? — я легко підкидаю одну брову для більшої переконливості, а на губах чоловіка починає з'являтися та сама хитра усмішка, яка зазвичай віщує щось дуже гаряче.

— Якраз для такої неслухняної дівчини, — Данте нахиляється до мого вуха, повільно проводить язиком за ним і починає спускатися поцілунками нижче, до шиї.

— Ось ти у мене зараз добалакаєшся, і я відправлю тебе назад до твоєї кімнати, — намагаюся пригрозити я, поки він на повну силу позбавляє мене залишків здорового глузду своїми вмілими пестощами.

— Я взагалі-то не проти змінити локацію, — шепоче він цілком примирливо. — У моїй спальні ти ще не була, тож я з величезною радістю завойовуватиму тебе і там.

— У мене таке відчуття, що якби в цьому домі не було стільки людей, ти б мене і у вітальні не посоромився завоювати, — вдавано невдоволено зауважую я.

— Я про це подумаю.

Ви чули його?! Який зухвалий!

— Подумай-подумай. А потім я подумаю, чим краще тебе вдарити за такі думки: пательнею чи одразу битою, — з усією моєю до нього ніжною любов'ю відповідаю я і не забуваю додати наймилішу усмішку.

— Подумай, а я поки займуся своєю норовливою катастрофою, — його руки знову починають блукати по моєму тілу, і з кожним новим дотиком я все менше злюся і все більше піддаюся дії його рухів, що зводять з розуму.

— Поче…кай, — шепотом прошу. Через збите дихання слово виходить не надто чітким.

Данте нависає наді мною, підім'явши під себе, і дивиться на моє обличчя з особливою, затаєною увагою, ніби вивчаючи кожну рисочку. Я не стримуюся і запускаю пальці в його темне волосся, що злегка спало йому на чоло. І перш ніж щось сказати, я заглядаю в його глибокі очі, потім сковзаю по рівному носу, провівши по ньому пальчиком від перенісся до самого кінчика, а потім черга доходить і до його губ.

Узявши обличчя чоловіка в долоні, я притягую його до себе і першою цілую. Мені шалено подобається закусувати і злегка посмоктувати його верхню губу, а язиком я частіше проводжу по нижній. Мені так добре й затишно поруч із ним, що я потягуюся трохи вгору, щоб влаштуватися напівсидячи на подушках, і Данте з легкістю мені в цьому допомагає. Поки я вмощую подушку за своєю спиною, він дбайливо притримує моє підняте тіло, ні на секунду не перериваючи наш поцілунок.

— У тебе… багато захисту? — тихо шепочу, коли ми перериваємося, а дихання остаточно збиється.

Брови Данте тут же сходяться на переніссі, і я розумію, що він не одразу зметикував, про що мова. А може, й зрозумів, просто хотів, щоб я запитала про це більш зрозуміло. Я бентежно закушую ліву частину нижньої губи, бо розвивати цю тему мені трохи соромно.

— Данте, не прикидайся дурником, — я відводжу погляд убік, а чоловік тихо сміється, від чого мені стає якось зовсім ніяково.

— Не хвилюйся, — лунає його низький голос просто над моїм вухом. — Захисту в мене більш ніж достатньо, щоб дотерпіти до нашого повернення на мою віллу.

— У тебе там що, ціла коробка з собою? — на моєму обличчі відбиється таке непідробне здивування, що я, напевно, зараз схожа на якусь ошелешену декоративну рибку.

— Хм… — Данте видихає зі смішком. — Усе не настільки масштабно, але до повернення нам точно вистачить. — Вказівним пальцем він ніжно повністю проводить по моїй вилиці й спускається вниз, до середини підборіддя.