Розділ 58

Данте

Кайла пішла, а я сиджу у себе в кабінеті, заново занурюючись у справи мафії, які вимагають мого контролю. З початком цієї заварухи паперової роботи та перемовин стало в рази більше, особливо з урахуванням того, що зараз мені доводиться керувати містом і бізнесами віддалено.

Чи вважав я, що вчинив непоправну помилку, піддавшись пориву і переспавши з Кайлою? Ні. Ні на секунду.

Це не було швидкоплинним плотським потягом чи дурним, підлітковим рішенням під впливом гормонів. Це був абсолютно обдуманий, дорослий вчинок, перед здійсненням якого я по черзі зважив усі можливі «за» і «проти».

Кайла не відштовхнула мене, коли я поцілував її вперше. Вона не прогнала мене, коли я дозволив собі поцілувати її вдруге, і вона сама, добровільно погодилася на близькість зі мною. А це для мене означає лише одне — у мене є реальні шанси.

Кайла вперта до неможливості, і це доведений факт. Але саме від цього вона стає в моїх очах ще більш бажаною, даючи мені довгоочікувану можливість по-чоловічому добиватися її. Я чоловік, який звик ставити перед собою чіткі цілі й досягати їх. Мені абсолютно нецікаво перебувати поруч із жінкою, яка готова вішатися мені на шию тільки тому, що у мене багато грошей, влади і є високий статус у кримінальному світі.

З найпершої хвилини нашого знайомства Кайла поводилася як примхливе, розбещене дівчисько. Вона не переставала сперечатися, відчайдушно показувала свій колючий характер і постійно зухвало кидала мені все в обличчя. Але саме цим вона мене й привабила. Спочатку мною рухало лише банальне, суто спортивне бажання приборкати це норовливе дівчисько, але я й сам не помітив, як мене потягнуло до неї.

Я почав таємно стежити за нею та виявляти негласний інтерес. Мені шалено подобалося, коли Кайла вкотре воювала з моїм молодшим братом — і щоразу в цих їхніх домашніх сутичках я подумки ставив виключно на неї, адже заздалегідь знав, що вона вийде переможницею. І тільки після того, як я вперше побачив її на пляжі в купальнику, я розлютився по-справжньому.

Я приревнував її до всього світу, як сопливий підліток. Але саме після того випадку я остаточно усвідомив: увесь цей час мною рухало глибинне, непереборне бажання приборкати моє особисте й прекрасне торнадо.

Має минути ще якийсь час, перш ніж Кайла щиро й повністю покохає мене. Але сьогоднішня близькість на дивані наочно показала, що у мене є всі шанси завоювати цей маленький, милий хаос.

Я не знаю, що являє собою це ваше книжкове «справжнє кохання». Але я точно знаю, що хочу безроздільно володіти цією дівчиною. Хочу проводити з Кайлою кожну ніч і стати єдиним чоловіком, про якого вона думатиме і якого бажатиме. І я чудово усвідомлюю: якщо вона піде, моє життя знову зануриться в похмурі, бляклі відтінки сірого.

Раптовий телефонний дзвінок різко вириває мене з полону власних думок. Я переводжу погляд на спалахнулий екран смартфона. Номер, що викликає, не відображається, що водночас і інтригує, і є передбачуваним.

— Данте, — чую я задоволений чоловічий голос, що сходить отрутою, щойно притискаю слухавку до вуха. — Ну, як поживаєш?

— Якщо я точно знатиму, з ким саме маю честь розмовляти, то зможу дати тобі влучнішу відповідь, — холодно озиваюся я.

— Босе Ріосе, — розмірено й по-панськи починає карбувати слова невидимий співрозмовник. 

Я зручніше відкидаюся на спинку шкіряного крісла й повертаюся обличчям до панорамного вікна. Так, я міг би просто зараз скинути цей виклик, але мені стає щиро цікаво дізнатися, хто саме наважився мені зателефонувати і з якою метою. 

— Бос Маямі й старший син великої родини. Ти досяг вельми значних висот за ці кілька років, хлопче.

Знаєте, мені навіть відповідати нічого не хочеться, але в своїй голові я вже чудово розумію, з ким саме розмовляю. Цей чоловік явно передивився фільмів із франшизи про Джона Віка і занадто сильно повірив у власну велич.

— Цікаво, що ти робитимеш, коли твій високий титул опиниться під реальною загрозою, а смерть нависне прямо над твоєю головою?

— Влада в такому разі перейде до моїх майбутніх дітей, — вельми спокійно й байдуже парую я, чітко розуміючи, що веду діалог із набитим дурнем.

— Самовпевнений. Мені це подобається. Тому я готовий великодушно запропонувати тобі угоду.

— Мені? — вирішую я надати своєму голосу відтінку легкого, награного здивування. — Єдине, що ти можеш мені зараз запропонувати, Арнольде, — це свої глибокі вибачення та величезну фінансову компенсацію. Ти з тріском програєш цю війну, і я б тобі настійно порекомендував відступити, поки я ще милостиво даю тобі такий шанс.

— Ти даєш мені шанс?! — напускна веселість у слухавці вмить змінюється лютим роздратуванням. Я буквально фізично відчуваю, як уся напищена самовпевненість цього гада стрімко летить у безодню. — Ти, напевно, забув, Данте, але саме я зараз веду цю гру, в якій ти гарантовано програєш!

— Якщо ти так судомно намагаєшся себе втішити, то скажу прямо: виходить у тебе це кепсько, — жорстко обриваю його я.

— А й справді люди кажуть, що старший Ріос занадто самонадіяний.

— У тебе паршиві інформатори, Арнольде. Погрожувати у тебе виходить дуже погано, а я таких вишкробків бачив у білих капцях в труні.

— Та як ти...

— Точно так само, як і ти, — безцеремонно перебиваю я його, бо ця порожня базіканина починає мені відверто набридати. — Якщо ти наївно вважав, що наліт на мою міську віллу став для мене повною несподіванкою, то ти дуже паршивий стратег і зовсім мене не знаєш.

— Ріосе...

— Скажу так: я щиро хотів дати тобі шанс вирішити цей конфлікт більш-менш мирним шляхом. Але зараз бачу, що розмовляти з тобою абсолютно марно. Не думай, що я забув, кого саме твої ланцюгові пси покалічили у мене в домі і хто є твоєю головною метою. Я все це чудово пам'ятаю.

— Якби твій ненаглядний друг Жак вчасно допоміг нам, цього б ніколи не сталося! — навіть виправдання у цього типа звучать жалюгідно й дурно, чому я, власне, анітрохи не дивуюся.