Розділ 57

Кайла

— М-м-м... На тобі, виявляється, так зручно лежати, — промпівую я геть янгольським голоском, солодко потягуючись усім тілом просто поверх чоловіка, який розлігся на дивані.

— Любиш бути зверху? — тихо, з легкою хрипотою цікавиться Данте. Його великі теплі пальці в цю мить розслаблено погладжують мій хребет, змушуючи мене буквально мурчати від задоволення.

— Знизу, взагалі-то, набагато зручніше, — я підводжу голову й дивлюся на нього зі своєю найхитрішою, багатообіцяльною усмішкою. — І саме в такому положенні я люблю домінувати.

— Що ж, колючко, тоді тобі доведеться якнайшвидше звикнути до думки, що в нашій родині домінуватиму виключно я, — і хоча Данте вимовляє це абсолютно спокійно, без жодного зайвого пафосу, мені все одно здається, що авторитету та владності в його словах хоч греблю гати.

— А що ж у такому разі залишиться мені? — мені стає щиро цікаво. Якщо чесно, такого залізного настрою та абсолютного, непохитного володарювання у чоловіків я у своєму житті ще не зустрічала.

— Підкорятися, — без будь-яких зайвих емоцій відрізає Ріос.

У цю секунду мені дико хочеться добряче вщипнути його за цей безапеляційний тон, а ще краще — боляче вкусити в мускулисте плече. Але я все-таки шкодую свого боса мафії і лише м'яко, з викликом відповідаю:

— Побачимо.

— Побачимо, — луною повторює він. 

Але якщо моє «побачимо» означає, що доля і мій характер ще повоюють, то його інтонація буквально кричить про те, що особисто він для себе вже все давно й остаточно вирішив.

Ні, ну який зухвалий, а! І це одразу після... ну, думаю, ви самі чудово зрозуміли, що саме щойно відбулося між нами на цьому величезному дивані! Нахабно виводити мене на емоції та будити в мені праведний гнів у такий момент — ну точно клятий Бос мафії!

Хоча, треба віддати йому належне, Данте на всі сто відсотків відповідає своїй посаді в кримінальному світі. Але в ліжку — гаразд, у цьому конкретному випадку на дивані — він міг би бодай на пару хвилин відкинути вбік усе своє фірмове самовдоволення!

— Ми їм розповімо? — тихо бурчу я, затишно влаштовуючи підборіддя на його широкому рельєфному плечі.

— А ти цього хочеш?

— Слухай, Данте, давай ти запам'ятаєш раз і назавжди, — я різко підводжуся на ліктях і для більшої переконливості похмуро дивлюся на нього зверху вниз. — Якщо я питаю твоєї думки чи поради, це автоматично означає, що я хочу, щоб ти сам з усім цим розібрався. Зрозуміло? І позбавив мене непотрібних бабських розпитів.

— Як скажеш, затишне торнадо, — на його губах знову заграє ця нестерпно сексуальна усмішка.

— Я тобі не затишна! І вже точно ніяке не торнадо! — миттєво спалахую я, і в мене, між іншим, є на це найвагоміші підстави. — І взагалі, годі вигадувати мені дурні прізвиська, мені це вже добряче набридло.

— Може, тобі й набридло, але от я знаходжу в цьому своє особливе, ні з чим не порівнянне задоволення. Особливо коли ти після цього так кумедно злишся, — чоловік неквапливо проводить вказівним пальцем від лоба до кінчика мого носа.

— О, якщо така справа, тоді чи можу я продовжувати злити твого брата? — мстиво примружуюся. Якщо вже він отримує задоволення від моїх нервів, чому я маю відмовляти собі в аналогічному хобі?

— Ні. Дай спокій Енцо.

— Але чому? Мені, може, теж дуже подобається цим займатися, і я ловлю від цього свій особливий кайф! — точно повторюю я його ж власні слова і, завзято усміхнувшись, абсолютно невинно ляскаю пухнастими віями.

— Все одно ні, — інтонація, з якою Данте вимовляє ці жахливі, трагічні для моєї внутрішньої шкідниці слова, ясно дають зрозуміти: у своїй позиції Ріос непохитний і торгуватися не стане. — Тож давай раз і назавжди закриємо цю тему і більше не будемо згадувати мого брата в такий момент.

— Данте... ти що, серйозно ревнуєш мене до Енцо? — не утримуюся від підступного запитання, аж надто поспішно й різко він згорнув цю розмову.

— У цьому немає найменшої потреби, колючко. Але розмовляти одразу після близькості про сторонніх чоловіків — дуже погана звичка.

— Вважаєш рідного брата стороннім? — вирішую я остаточно допекти його жартами.

— Ти чудово зрозуміла, про що я, — низьким і водночас лякаючим голосом озивається Данте.

Він різко, але акуратно перехоплює мене за волосся на потилиці й владно притягує до своїх губ. Від цього неквапливого, але такого власницького поцілунку всередині мене з новою силою починає розгоратися голодне полум'я. Я чітко розумію: якщо ми просто зараз не зупинимося, то у нас абсолютно точно розпочнеться незапланований другий раунд насолоди на цьому шкіряному дивані.

Взагалі-то, одразу після закінчення нашої бурхливої близькості я твердо вирішила, що мені пора йти до дівчат, але встигла натягнути на себе тільки нижнє... ем... ну, загалом, ви зрозуміли. Відреагувати на мою втечу Данте встиг за частку секунди: просто по-господарськи перехопив мене за талію і повернув на місце. Зрештою ми так і лежимо: я — у самій лише білизні, а цей незрівнянний чоловік піді мною — взагалі в чому мати народила.

І ось зараз, поки ми цілуємося, а Данте дуже жадібно стискає мої соковиті «персики», його значна гідність знову починає вельми відчутно нагадувати про себе, упираючись мені просто в стегна. Просто посеред поцілунку я не стримуюся і тихенько хихикаю.

Те, наскільки сильно цей небезпечний чоловік мене хоче, і те, як явно його «друг» прагне знову опинитися всередині мене, настільки потужно підносить мою жіночу впевненість у собі, що мені стає шалено весело.

— Ти так і не відповів на запитання, — ледь чутно шепочу я йому в самі губи, злегка відсторонившись. — Мені говорити подругам, що ми тепер офіційно разом?

Данте дивиться на мене своїм проникливим до кісток поглядом, у якому зараз горить абсолютна впевненість.

— Повідомиш їм про це тоді, коли підписуватимеш для них запрошення на наше весілля.