Розділ 55

Кайла

— І навіщо ти мене кликав? — з порога різко запитую у Данте, зачиняючи за собою масивні двері кабінету.

— Мені здається, чи ти занадто звинчена? Хтось устиг тебе образити? — чоловік повільно підіймає на мене свій проникливий погляд, відриваючись від якихось паперів.

Ну чудово, тепер ще й цей вирішив залізти мені просто в душу! Послати б їх усіх дружно й дуже далеко, та от тільки сувора правда життя така, що я нікуди не зможу поїхати з цього чортового острова. Принаймні доти, доки мій батько і цей самовдоволений бос мафії остаточно не розберуться з небезпекою, що нависла над нами.

— А тобі взагалі яке до того діло? — так, можливо, говорю я зараз не надто ласкаво й дружелюбно. Але коли буквально кожен зустрічний за останні години намагається вивідати в тебе щось потаємне, поводитися по-іншому просто фізично не виходить. — Ти мене покликав — я прийшла. Якщо ти вирішив просто поганяти мене заради своєї розваги, то я просто зараз розвернуся й піду, — уперто складаю руки на грудях і похмуро дивлюся на нього спідлоба.

— Сядь на диван, — спокійним тоном, що не терпить заперечень, наказує Ріос.

Я втомлено видихаю, роздратовано мукаю щось нерозбірливе й слухняно плетуся до шкіряного дивана, що стоїть біля стіни ліворуч від його робочого столу.

Як же мене вже всі дістали, якби ви тільки знали! Ну реально, день же почався просто чудово, але ось його середина...

Ух, всередині все буквально кипить від бажання що-небудь прибити, розстріляти, а когось, можливо, з величезним задоволенням штовхнути просто в басейн!

Опустившись на м'яку шкіру дивана, я знову за звичкою схрещую руки на грудях і починаю нахабно пропалювати в Данте дірку своїм найлютішим поглядом. Він теж невідривно дивиться на мене, і я готова поклястися, що помічаю в його темних очах ледь помітні іскри відвертих веселощів.

Блін, ну чому мене сьогодні абсолютно все і всі бісять?!

— Ну? — не витримує мій терпець, бо сама його мовчазна й домінуюча присутність у кімнаті вже починає діяти мені на нерви.

— Ти сьогодні напрочуд дратівлива, Катастрофо.

— Та ти що? — уїдливо хмикаю я і задля більшої переконливості картинно роблю максимально здивоване обличчя. — І як же ти, цікаво, про це здогадався? На кавовій гущі погадав?

Замість відповіді Данте повільно підводиться зі свого розкішного шкіряного крісла і неквапливою ходою починає наближатися до мене. Підійшовши впритул до дивана, чоловік небезпечно нависає наді мною, упевнено спираючись однією долонею об високу шкіряну спинку.

Мені доводиться інстинктивно відкинутися назад, і я втискаюсь у подушки, просто для того, щоб наші губи цієї ж миті випадково не зіткнулися.

Зрадник-мозок одразу ж послужливо підкидає мені ту саму божевільну сцену з нашим першим поцілунком у спальні. Моє дихання миттєво збивається, стаючи рваним і важким. Я сама не помічаю, як схвильовано закушую нижню губу і, як загіпнотизована, починаю відверто витріщатися на його чітко окреслені, спокусливі губи.

— Я що, даремно привіз сюди твоїх подруг? — тихо цікавиться він. І це запитання виявляється настільки несподіваним, що я навіть привідкриваю рота від подиву, розгублено дивлячись на нього.

— Ні... — я настільки збентежена цією його проникливістю, що на секунду втрачаю всі свої колючки й не можу зв'язати й двох слів. — Просто... Клара з самого ранку без упину шиперить мене з тобою. І я... — опускаю погляд на свої руки, зчеплені на колінах, бо говорити про такі речі, дивлячись у ці гіпнотизуючі очі Данте, вище за мої сили. — Я ж чудово знаю, що вона робить це не зі зла. Але коли тебе постійно, методично про це запитують... Це дико набридає. Я починаю втрачати контроль і злитися.

— Колючко... — тихо й майже ласкаво видихає чоловік десь зовсім поруч із моїм вухом.

Я різко скидаю на нього погляд і бачу на його губах ту саму легку, ледь помітну усмішку, від якої всередині мене все перевертається. Ловлю себе на абсурдній думці, що мені теж до безумства хочеться усміхнутися йому у відповідь. А ще...

Ще мені нестерпно хочеться, щоб він мене поцілував. Щоб усі ці дурні умовності згоріли під три чорти, і ми нарешті віддалися цьому почуттю.

«Ні, Кайло, це неправильно! Зупинись!» — кричить внутрішній голос розуму. Данте ж близький друг мого батька, я взагалі не повинна, не маю права думати про нього в такому ключі... як про свого хлопця? І в ту ж мить у моїй голові вимальовується цілком закономірне, лякаюче запитання: а що б зробив тато, якби дізнався, що ми з Данте разом?

У них завжди були приголомшливі, міцні дружні стосунки. Я б навіть сказала, що Жак ставився до Ріоса як до рідного сина. І ні, я зараз анітрохи не ревную — всі чудово знають, що батьки все одно набагато сильніше люблять своїх дочок, це науково доведений факт. Але все ж таки...

Батько сильно розлютився б на мене за цей зв'язок? Чи, навпаки, зрадів би такому союзу?

Усе настільки складно, заплутано й дивно. За логікою речей, я зобов'язана прямо зараз відступити, відштовхнути його й втекти з цього кабінету. Але водночас кожна клітинка мого тіла відчайдушно благає про протилежне — я до тремтіння в колінах хочу відчувати його великі, гарячі руки там, де вони здатні подарувати мені найчистішу, ні з чим не порівнянну насолоду.

— То... навіщо ти мене все-таки кликав? — намагаюся я хоч якось відволіктися від цих гріховних думок. Власний голос здається мені чужим — він звучить незвично м'яко, тихо і якось втомлено.

— Щоб зробити це...

Данте різко нахиляється до мого обличчя, і між нашими губами більше не залишається жодного міліметра повітря. Чоловік починає цілувати мене — владно й вимогливо, забираючи все моє дихання без залишку.

Він усе ще продовжує утримувати рівновагу, спираючись рукою об спинку дивана, але варто моїм пальцям судомно вчепитися в щільну тканину на грудях його сорочки й ривком притягнути його ближче до себе, як його друга рука лягає по інший бік від мого обличчя, спираючись на спинку дивана. Тепер його губи впиваються в мої ще з більшою пристрастю.