Розділ 50

Кайла

— Що вчора між нами було?! — накидаюся на Данте я, щойно заводжу його в спальню і щільно зачиняю за нашими спинами двері.

Повернувшись до чоловіка, який не виглядає навіть схвильованим, я відчуваю, як буквально закипаю від роздратування. Ми, можливо, провели разом божевільну ніч пристрасті, а цей самовдоволений, крижаний індик навіть бровою не веде!

— Ти про що? — щиро дивується Данте, поважно присідаючи на самий край мого... точніше, того самого величезного ліжка, у якому я сьогодні прокинулася.

— Я про те, що сталося вчора вночі! — нетерпіння й паніка так і проступають у моєму голосі.

— А що вчора сталося? — чоловік незворушно закидає ногу на ногу й розслаблено складає руки на грудях, вивчаючи мене насмішкуватим поглядом.

— Данте!!! — вию я, відчайдушно махаючи руками й демонстративно тупаючи ногою.

— Кайло, — у тон мені абсолютно спокійно відгукується цей нестерпний гад.

У цей момент мені до безумства хочеться жбурнути в його ідеальне обличчя важку декоративну подушку. І наче ж серйозний чоловік, небезпечний бос мафії Маямі, перед яким тремтять вороги, а поводиться як... як закінчений ідіот у бездоганно пошитому дорогому костюмі, який щосили намагається виставити круглою дурепою мене!

Так, Кайло, дихай. Треба терміново заспокоїтися. Мене прямо-таки перекошує від дикої злості й роздратування, яке з легкістю генерує один тільки вигляд цього самовдоволеного чоловіка.

— Вчора ввечері, — починаю я знову, намагаючись говорити максимально рівно й ретельно контролювати кожну інтонацію, — коли я прийшла до тями і ти дав мне таблетку... Що сталося після цього?

— Ти зовсім нічого не пам'ятаєш? — Данте інтригуюче веде бровою.

А-а-а-а-а... Сили Нью-Йорка, благаю, допоможіть мне не задушити цього цапа прямо тут!

І навіщо я взагалі затіяла з ним цю дурну розмову? Можливо, між нами й справді нічого не сталося, але... Я занадто чітко пам'ятаю той поцілунок. А ще я чудово знаю з книжок, що зазвичай відбувається після таких поцілунків і чим уся ця пікантна історія закінчується, тому...

Ох, чому в моєму житті все завжди так складно й заплутано?!

— Пам'ятую, — крізь зуби видавлюю я, відчайдушно намагаючись контролювати міміку. 

Він має думати, що я абсолютно спокійна. Він зобов'язаний повірити, що я тримаю ситуацію під повним контролем і пам'ятаю все до найменших подробиць.

— І ти вирішила з самого ранку обговорити зі мною всі пікантні деталі? — нахабно уточнює він.

Ну чому з ним так важко?! Мені життєво необхідно взяти себе в руки, но як, чорт забирай, залишатися спокійною, коли цей чоловік відверто й безжально наді мною знущається?

Зате Арчі продовжує мирно дрихнути на моїх подушках. Він ліниво привідкрив одне око лише тоді, коли ми зайшли в кімнату, і тут же заснув назад. Є таке стійке відчуття, що його взагалі не обходить наша розмова й мої марні спроби допитати цього нестерпного, дратівливого й до нестями привабливого боса мафії.

— Данте, ти...

— ...прекрасний? — нахабно перебиває він мене.

— Що? — мої брови синхронно взлітають угору, і я спантеличено нахиляю голову вбік. Добре, хоч рот від подиву не додумалася відкрити, а то це була б уже остаточна й непоправна ганьба.

— Ти ж хотіла сказати, що я бісівськи прекрасний у ліжку? — його губ торкається хитра й багатообіцяюча усмішка.

Від цього видовища мені стає зовсім не весело. Здивування всередині мене миттєво змінюється пекучим гнівом, і я міцно стискаю пальці в кулаки.

— Не будь настільки самовдоволеним, Ріосе, — ціджу я крізь зуби, чітко розуміючи: якщо він зараз же не припинить грати у свої дурні ігри, то мафія Маямі дуже скоро прийде до свого великого боса не в розкішний офіс, а на міське кладовище!

Я буквально пропалюю його своїм найлютішим поглядом, а цей гад лише хитро усміхається, ніби все, що відбувається між нами, є для нього забавною партією в шахи.

Та точно, Данте просто забавляється, бачачи мою паніку. От же маніпулятор чортів! Та його прибити мало! Я тут, бачите, перебуваю на межі нервового зриву й мучу себе думками, а він сидить і відкрито потішається, зовсім не усвідомлюючи всієї делікатності й серйозності ситуації.

Ні, я, звісно, далеко не безневинна овечка, але спати з ким попало в непритомному стані не збираюся. І вже тим більше не планую в найближчому майбутньому ставати матір'ю!

Я ще занадто молода й морально не готова до повноцінної сім'ї. До люблячого чоловіка, можливо, але до підгузків і дитячого плачу — точно ні.

— Данте, я прошу тебе без жартів. Розкажи нормально, що сталося відразу після нашого поцілунку, — мій голос умить втрачає всю напускну ввічливість, стаючи жорстким і вимогливим.

Ось тільки дурна усмішка з обличчя цього цапа так і не зникає.

— Невже ти так сильно хочеш почути всі гарячі подробиці нашої ночі? — чоловік повільно підводиться з ліжка.

Він починає неквапливим кроком наступати на мене, а я, підкоряючись інстинкту виживання, злякано задкую.

— Знаєш, замість нудних розповідей я б краще із задоволенням усе повторив...

Я впираюся лопатками в прохолодну стіну, а Данте підходить до мене практично впритул, позбавляючи особистого простору, і впевнено ставить долоні на стіну по обидва боки від моєї головы. Він миттєво відсікає будь-які, навіть наймізерніші шанси на втечу.

І ось я знову в цій улюбленій пастці.

О ні... Ну чому я постійно потрапляю в цю дурну ситуацію? Чому щоразу покірно ведуся на цей його коронний трюк?

— Данте, — протягую я злегка тремтячим голосом і намагаюся нервово усміхнутися, упираючись долонями в його міцні груди. — Тільки давай обійдемося без необачних вчинків.

— Тобі що, так сильно не сподобався наш палкий танець у ліжку? — цікавиться він лякаюче низьким шепотом.

Від вібрації його голосу в мене в самому нізу живота все приємно й солодко зводить судомою.

І що я, чорт забирай, маю йому відповісти, якщо нічогісінько не пам'ятаю?! Може, нахабно збрехати, що мені абсолютно не сподобалося? А раптом мені й справді шалено сподобалося, просто пам'ять стерла цей спогад?