Розділ 42

Данте

— Нам потрібно просто зараз поїхати до Бруно й притиснути цього покидька до стіни, поки він не завдав першого удару! — люто ричить Енцо, міряючи кроками мій кабінет.

— Він може саме цього й чекати, — крижаним тоном озиваюся я, намагаючись остудити його запал. — Не можна забувати, що за кожним нашим кроком стежать. І якщо не шістки Бруно, то найманці з Нью-Йорка.

Я терпляче пояснюю братові очевидні речі, які він як мій консильєрі зобов'язаний розуміти без зайвих слів. Але Енцо зараз надто збуджений.

— Якщо вони дійшли до того, що роздобули особистий номер Кайли й зухвало зателефонували їй серед ночі, я впевнений: вони навмисно вивели нас на слід Бруно. У кримінальному світі Маямі всі поголовно знають про наші, м'яко кажучи, не найтепліші стосунки. І вороги гарантовано спробують на цьому зіграти.

— І що ти, чорт забирай, пропонуєш?! Сидіти склавши руки й покірно чекати? Чого, Данте? Кінця світу?! — Енцо зі злістю падає на шкіряний диван, і в кожному його різкому русі відчувається некероване роздратування.

Усередині мене теж усе закипає, але якщо брат злиться через те, що нас нібито загнали в кут, то моя лють глибша. Ситуація тимчасово складається не на мою користь. Нам стратегічно необхідно дочекатися першої активної дії ворогів, щоб спритно перехопити ініціативу й розгорнути цю «битву» за моїми правилами.

— Ми чекатимемо їхнього першого удару, — жорстко відрізаю.

Я плавно розвертаюся в кріслі боком до брата, переводячи важкий погляд на масивні книжкові полиці. Там рівними рядами вишикувалися мафіозні романи, пара жорстоких бойовиків і якісна нон-фікшн література для розширення кругозору. Що не кажи, а кілька книжок із бізнесу та стратегічного менеджменту свого часу мені добряче допомогли.

— Ти ж чудово розумієш, що вони можуть так само сидіти в засідці й чекати нашого кроку, — Енцо різко схоплюється з дивана, робить широкий крок до мого столу й із силою спирається долонями на дорогу дубову стільницю, нависаючи наді мною. — Пробач, брате, але якщо ти звик обходитися без розрядки, і якщо твою рідкісну появу в барі раз на рік люди прирівнюють до параду планет, то я так жити не можу! Мені потрібно скидати це чортове напруження. І якщо раніше мені з головою вистачало однієї інтенсивної ночі на тиждень, то зараз цього замало. Тому що донька твого дорогоцінного друга... — щоб підкреслити свої слова, Енцо з силою б'є вказівним пальцем по столу: — ...мені конкретно виносить мізки! Щодня!

— А ти хотів би, щоб я відмовив Жаку?! — мій голос небезпечно знижується. Мені відверто починають набридати вічні докори брата, який у будь-якій незрозумілій ситуації дбає виключно про власний комфорт.

Ладно, про мою безпеку він, безумовно, теж переживає. Але мене до скреготу зубів дратує, що у своїй затяжній війні з Кайлою він уперто звинувачує мене. Зрештою, у Енцо є власна розкішна вілла за містом і просторі апартаменти в самому центрі Маямі. Я щиро не розумію, якого біса він досі живе в моєму домі!

— Ні! — підвищує на мене тон брат.

Я повільно переводжу на нього свій погляд, у якому чітко читається попередження: «Збав оберти, поки я не змусив тебе пошкодувати». І Енцо, безумовно, натяк розуміє. Він миттєво випрямляється і демонстративно схрещує руки на грудях. Проте вже за пару секунд хвиля роздратування на його обличчі змінюється хитрою і підступною усмішкою.

— Ладно. Але ти міг би хоча б трохи її втихомирити? Показати дівчиську, хто тут головний Бос, і все в такому дусі.

— Енцо, якщо тебе так сильно ущемляє Кайла та її підвищена увага до твоєї персони, може, тобі просто пора звалити на свою законну житлову площу?

— Ого, уже відверто виганяєш рідного брата? — Енцо кумедно звиває брову. Він мовчить пару секунд, а потім його усмішка стає ще ширшою. — Ох, Данте... Можу тільки уявити, яке веселе пекло почнеться в цьому домі, коли ви нарешті одружитеся.

На цій фразі моє терпіння остаточно лопається. Не контролюючи себе, я щодуху грюкаю кулаком по столу, і вібрація від удару змушує всі папери та підставку для ручок дрібно підстрибнути. Енцо, мабуть, відчуває мій гнів і відходить на крок назад.

— Ну а що? — пародіюючи щирий подив, видає цей гад. І він ще сміє дивитися мені прямо в очі з таким невинним виглядом! Майже як Кайла, коли втілює в життя свої чергові капості. — Ви так приголомшливо ладнаєте, що станете зразковою сімейною парою. І я ні на секунду не сумніваюся, що Жак без зайвих претензій із радістю прийме тебе як улюбленого зятя.

Іноді мені всерйоз здається, що мій консильєрі — наполовину кретин.

— Коли Жак дізнався, що Кайла завела Арчі, він цілком серйозно пообіцяв відрізати йому його собачі дзвіночки, якщо той посміє хоч якось нашкодити його маленькій дівчинці. — На обличчі брата відображається мимохідна усмішка, а після цього він починає хмуритися, намагаючись приховати свої веселощі, які так і рвуться назовні. — Як думаєш, — продовжую я, свердлячи його поглядом, — що саме Жак захоче відрізати мені, якщо дізнається, що замість захисту його доньки я затащив її у своє ліжко?

— Варіанти обов'язково озвучувати вголос, Доне Ріос? — ледве стримуючи сміх, що підступає, цікавиться брат. Було нескладно здогадатися, які саме анатомічні подробиці він має на увазі.

— Ідіот, — ціджу крізь зуби, і різко розвертаю крісло спиною до столу, щоб просто не бачити, як цей придурок беззвучно регоче в кулак.

Дивне кіно виходить. Ми самовіддано захищаємо Кайлу. Хитрі капості вона із завидною затятістю влаштовує моєму братові. Який, навіть попри регулярні диверсії, уперто відмовляється з'їжджати з моєї вілли — наче йому тут медом намазано. А в кінцевому підсумку віддуватися й одружуватися з цією ненормальною катастрофою мушу я?

Що сказати, вельми оригінальний спосіб помсти придумав мій дорогий консильєрі.

Приглушений вибух лунає в тиші так раптово, що я повертаюся до брата, і ми здивовано перезираємося. Тільки після того, як ми дивимося через вікно на задній двір, бачимо чорний дим, що піднімається вгору, а через крону зелених дерев можна розгледіти червоне полум'я вогню.