Розділ 41

Данте

— Я особисто намагався з ним «поговорити». Але з його загнаного погляду зрозумів: покидька притисли до стіни настільки авторитетні люди, що він швидше відкусить собі язика, ніж назве їхні імена. Він боїться замовника більше, ніж моєї розправи.

— Значить, вони готувалися до цього заздалегідь. Прораховували кожен крок, — озвучує мої похмурі думки Лоренс, і я ствердно киваю.

— Саме так. Учора я довго розмовляв із Жаком. З його втомленого голосу й недомовок очевидно: у Нью-Йорку зараз назріває масштабний переділ влади, і все рухалося до війни, але вороги раптово затихли, і тепер я розумію чому. Вони взяли тактичну паузу, щоб викрасти Кайлу тут, у Маямі, і через неї диктувати Жаку свої умови. Та аварія була влаштована не задля вбивства — її хотіли залякати, а нічний дзвінок — продовження тієї ж психологічної атаки. Вони хочуть, щоб дівчисько запанікувало й зробило помилку. Але правила їхньої брудної гри я зрозумів, тож тепер ми гратимемо на випередження.

Я роблю глибокий вдих, змушуючи свій голос звучати максимально твердо, як і личить босу:

— Тому ви двоє відлітаєте на острів. Якщо ці тварі шукають важелі впливу на Жака через його доньку, я не виключаю, що вони спробують украсти тебе, Джейн, щоб шантажувати мене й змусити вийти з гри. А я... я не можу дозволити, щоб історія з Бруно повторилася.

Тільки вимовивши це, я підводжу на них погляд і подумки лаюся. Чорт. Менше за все на світі я хотів нагадувати кузині про той кошмар. На обличчі Джейн відображається страх, а рум'янець на щоках змінюється блідістю.

Я чітко бачу, як її тонка, тремтяча рука кидається вбік, до Лоренса. Тот реагує одразу — він перехоплює її долоню, і Джейн вчіплюється в його руку з такою силою, що її акуратні, темно-червоні нігтики буквально врізаються в його шкіру.

Найдивовижнішим є те, що Лоренс навіть не морщиться. Він не робить жодного руху, щоб вивільнитися, ніби заздалегідь знав, що в хвилину паніки Джейн зробить саме це.

Після того моторошного викрадення Бруно Лоренс став для неї не просто найманим охоронцем. Він став єдиним чоловіком, поруч із яким Джейн не стискалася від страху.

Навіть після довгих місяців роботи з найкращими психологами моя кузина до смерті боялася залишатися наодинці з протилежною статтю. На всі ці побачення, які із завидною затятістю влаштовував їй батько, вона ходила виключно під наглядом Лоренса.

І знаєте... якби мене прямо зараз не було в цьому кабінеті, Джейн напевно залізла б до Лоренса на коліна, ховаючи обличчя на його грудях і благаючи про обійми. Моя сестра завжди була неймовірно тактильною, коли їй погано — їй життєво необхідно відчувати тепло близької людини. Але попри те, що ми з Енцо — її рідна кров, перед нами вона свою слабкість ніколи не показує.

Джейн підіймає на свого охоронця величезні, сповнені німого запитання очі. Цей погляд зрозумілий тільки їм двом. Лоренс дивиться на неї у відповідь спокійно і з підбадьорливою впевненістю киває.

Будь-яка стороння людина, яка вміє читати між рядків, одразу б зрозуміла: цих двох пов'язує щось куди глибше, ніж банальний трудовий договір. Але ми з Енцо ніколи не ліземо в її особисте життя.

— Добре, я поїду, — нарешті тихо, але твердо погоджується сестра, а я подумки видихаю.

— Тоді не втрачайте часу. Повертайтеся до своїх апартаментів, збирайте необхідний мінімум речей і одразу дуйте в аеропорт. На приватній смузі на вас уже чекає заправлений вертоліт, він доставить вас на острів. Зв'язок зі мною — тільки через цей телефон і виключно захищеною, шифрованою лінією, — я виставляю на стіл спеціальний супутниковий телефон.

Лоренс підводиться з дивана, робить крок уперед і забирає апарат, а Джейн, не відпускаючи його руки ні на секунду, встає слідом, немов прив'язана.

— І найголовніше, — я заглядаю в очі начальнику охорони, — не ведіться на жодні провокації. Острів охороняється моїми людьми, але безпека Джейн — твоя персональна відповідальність.

Лоренс коротко, по-військовому киває. Джейн робить те саме, але набагато інтенсивніше, при цьому неусвідомлено притискаючись плечем до широких грудей свого захисника. Лоренс навіть не думає відсторонитися, приймаючи її тендітну вагу як дещо саме собою зрозуміле.

Коли двері кабінету із клацанням зачиняються за ними, я втомлено відкидаюся на спинку крісла й заплющую очі. Ситуація накаляється з кожною хвилиною, порохова бочка готова злетіти в повітря від будь-якої випадкової іскри, і ми зобов'язані бути готовими до найгіршого сценарію.

Але в одному я впевнений на всі сто відсотків: ці покидьки зробили свою найфатальнішу помилку, коли вирішили затіяти зі мною гру й посміли заподіяти стрес Кайлі. Те, як швидко вони всі вирушать на той світ, тепер лише питання часу й мого терпіння.