Розділ 40

Данте

— І навіщо ти так терміново хотів мене бачити? — цікавиться кузина, щойно я переступаю поріг власного кабінету.

Пройшовши до масивного дубового стола, я неквапливо опускаюся в глибоке шкіряне крісло і важким, оцінювальним поглядом окидаю Джейн і Лоренса. Вони сидять на дивані прямо напроти мене, і якщо кузина безтурботно усміхається, явно не підозрюючи про серйозність майбутньої розмови, то Лоренс виглядає максимально зібраним. 

За його кам'яно застиглим обличчям, напруженими плечима й тим, як міцно він зчепив пальці в замок, очевидно: охоронець сестри чудово розуміє, про що піде мова.

Джейн нетерпляче гойдає ніжкою в туфлі на шпильці й вередливо протягує по складах:

— Дан-те... Ну не томи. Скажи вже, навіщо викликав, і ми поїдемо. У мене на носі важливі вечірні зйомки, а я ще планувала встигнути забігти в ресторан повечеряти.

— Боюся, вечірні зйомки, як і будь-які інші проєкти, тобі доведеться відкласти на невизначений термін, — без зайвого тиску кажу я, навмисно підбираючи слова.

По-перше, не хочу завчасно лякати кузину, а по-друге, чудово знаю, якою бурхливою та некерованою буває реакція моєї двоюрідної сестри, якщо почати говорити з нею про її акторську кар'єру в наказовому тоні.

Джейн хоч і здається збоку тендітною, життєрадісною німфою, але не варто забувати, у якому світі вона виросла. Гордості й почуття власної гідності в ній надміру, а свої особисті кордони ця дівчина вміє захищати з люттю пораненої левиці.

— Оу... — протягує вона, і її ідеальні губи вигинаються в небезпечній, фальшивій усмішці. Я не можу стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, що це протяжне вигукування не стане прелюдією до грандіозного скандалу. — І ти, звісно ж, не знизишся до того, щоб пояснити мені причину свого самодурства?

Вона запитує це підкреслено люб'язно, але з того, як побіліли кісточки її пальців, що вчепилися в сумочку, я бачу: Джейн ледве стримує киплячий гнів. Лоренс тут же ковзає по її обличчю мимохідним, ледь уловимим поглядом, і ця його мовчазна реакція говорить мені про багато що.

— Ви з Лоренсом негайно вирушаєте на мій закритий острів, — рівним тоном, що не терпить заперечень, відрізаю я, відкидаючись на спинку крісла. — І пробудете там під посиленою охороною доти, доки ситуація в Маямі остаточно не владнається. З твоїм батьком я це питання вже владнав. Він вважає моє рішення єдино правильним.

— І яка ж така форс-мажорна ситуація змусила мого турботливого кузена заслати мене на безлюдний шматок суші посеред океану? — Джейн картинно притискає долоню до грудей, додаючи своїм словам звичного драматизму. У цьому вся її акторська натура. — Ні, я, зрозуміло, не проти позапланової відпустки, — вона невдоволено мружиться, вимагаючи конкретики, — але я маю право знати, що відбувається.

Я роблю невелику паузу, постукуючи дорогим годинником по підлокітнику крісла, а потім вимовляю:

— Уночі Кайлі телефонував невідомий. І відкрито погрожував убити її або Жака, якщо вона зробить дурість.

— Який жах... — перебиває мене кузина. На її обличчі миттєво згасає напускна пиха, поступаючись місцем щирому співчуттю і легкому страху. Джейн подається вперед. — Данте, його вдалося відстежити? Рено щось знайшов?

— На той момент, коли мої люди вирахували локацію телефону, абонент був уже мертвий. Але цей покидьок виявився одним із тих найманців, які влаштували ту «випадкову» аварію на перехресті.

— Ви знайшли їхню базу? — подає голос Лоренс. Його тон миттєво стає сухим, професійним, яким стає завжди, коли мова заходить про Джейн.

— У тому-то й фокус, що ці бандити не належать до жодного з відомих угруповань Маямі, — я втомлено тру перенісся, відчуваючи, як усередині закипає лють. — Ніхто в кримінальному світі не знає, звідки вони взялися і де базуються. Але Рено доповів: ці пси контактували з Бруно і купили партію важкої зброї в одного місцевого перекупника.

— Чому не можна як слід тряхнути цього баригу і вибити з нього імена замовників? — жорстко запитує Лоренс, злегка подавшись вперед.

Я лише важко видихаю, дивлячись на свої зчеплені руки.