Розділ 35

Кайла

Я потягуюся в ліжку, коли чую знизу лютий голос Енцо:

— Кайло! — кричить він так, що в мене ледь спина не хрускає.

І що йому потрібно з самого ранку? Якщо поскандалити, то я до цього готова, хоча... Скандалити й робити капості я звикла після восьмої, але аж ніяк не о сьомій ранку, якщо вірити годиннику, що стоїть на тумбочці.

Зітхнувши, я спускаю ноги з ліжка і знову солодко потягуюся, вигинаючи тіло, наче змія. Напевно, збоку це може виглядати дуже кумедно, але мені подобається.

Знизу знову чути роздратований голос брата Данте. Я спочатку закочую очі, а потім взуваю м'які капці й починаю спускатися вниз.

І як ви думаєте, що я бачу? Правильно: у коридорі, перед самими дверима, що ведуть на вихід із вілли, стоїть Енцо й тримає в руці свої чоловічі туфлі.

— Щось загубив? — люб'язно запитую в нього, а цей хлопець удостоює мене сердитим поглядом. — Якщо що, я твоє взуття не ховала й уявлення не маю, де воно. Але візьму цю ідею собі на озброєння, — і підмигиваю йому.

— Знаєш, мені плювати, що ти там візьмеш на озброєння.

— Оу, які ми зранку грубі. Невже якась дівчина дала тобі цієї ночі облизня? — з награним подивом цікавлюся я, і мені вартує чималих зусиль, щоб не розсміятися.

Хоча коли Енцо виглядає злим, стримати сміх у мене не виходить. Тільки в рідкісних випадках, але тоді... Ну, я думаю, ви й самі здогадалися, що я тоді роблю.

— Не дівчина, — починає він зловісно шепотіти, — мені твій цуцик у туфлі нагадив! — зненацька зривається він на крик, а я не розумію, які почуття зараз у мені вирують сильніше: жаль чи гордість за мого милого й кмітливого Арчі.

— Оу, — це перше, що спадає мені на думку відповісти, виражаючи водночас і відразу, і співчуття. — Енцо, а ти точно рідний брат Данте, чи тебе підкинули? — вирішую уточнити.

— Яка тобі різниця! — огризається він, а я вкотре відзначаю, що цьому челу треба попити валеріанки.

Мабуть, я спеціально поїду в місто, щоб купити її для нього. Бідний хлопець, зовсім себе не береже.

— Та я просто не розумію, чому ти кричиш зранку на весь будинок тільки через те, що тобі собака в туфлі нагадила. Ти ж не бідний хлопець, зможеш собі й нові купити.

— Ти... Ти... Ти знущаєшся?!!! — ось, уже й око в нього починає сіпатися. Точно нервова робота на ньому позначається.

— Ні, я цілком серйозно. — Ще й для переконливості роблю розумний вигляд. — І взагалі, чому ти Арчі в цьому підозрюєш?

— О, навіть не знаю, — він удає, ніби думає, а потім як почне кричати: — Може тому, що в нас у домі тільки один собака!!!

Від його криків мені хочеться затулити вуха, а то я так за рік зовсім оглухну. Але думаю, що валеріанка тут уже не допоможе, треба шукати щось міцніше, і бажано, щоб діяло швидко.

І в цей самий момент до моєї ноги підбігає мій милий і маленький хлопчик. Він починає тертися об мою ногу і проситися на ручки. Очевидно, злякався мій малюк цього поганого й злого бовдура.

Я підіймаю Арчі на ручки, і, відчувши мій захист, він задоволено починає мурчати. У мене навіть настрій піднімається, стає тепло на душі, а по тілу розливається радість. Як же я люблю свого хлопчика!

— А ось і ти, — сичить Енцо, а я в цей час гладжу малюка, проводячи рукою від шиї по хребту і майже до животика. — Ану йди сюди.

Хлопець робить крок до мене і вже простягає руки, але я реагую швидко й відходжу від злого Енцо. Якщо цей ідіот думав, що я дозволю йому завдати болю моєму Арчі, то він глибоко помилявся.

— Дай його мені, — прошиплює чоловік, а я окидаю його поглядом із ніг до голови.

— А більше тобі нічого не треба? Бо знаєш, я багато чого можу, — мій голос звучить майже весело, але тверді нотки вже починають наливатися, як стиглі яблука.

— Я маю покарати його і показати, що у взуття гадити не можна.

Ого, яке логічне пояснення! Я й не знала, що Енцо у нас кінолог і займається дресируванням собак. Треба буде потім Данте доповісти, щоб він давав Енцо більше роботи.

— Яке покарання, йому тільки два місяці! — не витримую я. Моє невдоволення просто зашкалює.

— І що? — запал Енцо трохи вщухає, і я навіть помічаю на його обличчі легке замішання.

— Цуценята в такому віці не розуміють, що таке покарання. І, як я розумію, ти не впіймав його на гарячому, тому, караючи його згодом, ти тільки травмуєш його психіку, і він буде тебе боятися.

Так, я вирішую блиснути знаннями бодай для того, щоб він зрозумів, як треба поводитися з цуценятами. Я ще в перший вечір, після того як розпакувала придане Арчі, зайшла в інтернет і почала читати про виховання цуценят. Ну, а який в Арчі вік, ми з Джейн дізналися у ветеринарній клініці, куди возили його після того, як знайшли.

— І ти пропонуєш мені просто залишити все як є? — о, хтось зовсім не вміє опановувати свої емоції, тому що Енцо знову починає злитися.

— Ні, для початку просто почисть своє взуття, тільки засобом, який не містить аміаку. І я б радила ховати його в спеціальну шафку, а не кидати де заманеться.

— Це мій дім, а не його, — він тикає пальцем на Арчі, який мирно куняє у мене на плечі. — Тому він має дотримуватися правил цього дому!

— Не кричи, малюка розбудиш, — суворо прошиплюю я і продовжую повчати: — Правил цього дому і хорошої поведінки я його вчу, а те, що він нагадив у твої туфлі — це просто випадковість. Цуценята в такому віці ще не можуть повністю контролювати свої природні потреби, тому прибережи гнів для ворогів. Твоя ж мама не карала тебе за те, що ти покакав у підгузок?

— Не порівнюй мене і цього...

— Раджу обрати правильне слово, інакше будуть наслідки, — перебиваю я його, щоб попередити про те, що станеться, якщо він кине на адресу мого маленького цуценятка якесь паскудне слово.

— Та йдіть ви всі, — кидає Енцо і виходить із вилли босоніж.

Я лише знизую плечима і, подивившись на сплячого малюка, несу його назад до себе в спальню.