Розділ 34

Данте

Залишившись стояти в коридорі, я мовчки дивлюся вслід Кайлі, поки вона повільно йде до себе в кімнату. Мої очі самі собою чіпляються за її стегна, що погойдуються в такт крокам, і в пам'яті тут же спалахує сцена її нещодавнього танцю на ліжку.

По дівчині чітко видно, як сильно вона налякана, а по пониклих плечах легко вгадується крайня межа втоми. Тільки коли вона зникає за рогом, я встигаю відірвати від неї свій погляд. Але не думки.

Повернувшись у спальню, я опускаюся в крісло навпроти вікна і, дивлячись на темне небо та залитий місячним світлом двір, поринаю в роздуми. Заснути сьогодні я вже точно не зможу, і цей факт і змушує мене злитися на дівчисько. Але крім роздратування, у мені вирує хвиля прихованого, лавиноподібного інтересу і дикого, первісного бажання розірвати на шматки того, хто наважився налякати мою... доньку мого друга.

Безсоння завжди було моєю особистою хворобою, починаючи з того самого дня, як я зав'яз у справах мафії. Мати якийсь час намагалася мені допомогти й навіть змушувала — мене, двадцятирічного хлопця — ходити по лікарях. Але ті лише виписували тонни снодійних, які ні біса не допомагали. Тільки гроші на вітер.

Ущипнувши себе за перенісся, я заплющую очі й трохи сиджу в тиші кімнати. Потім підходжу до прихованого бару і плескаю у склянку міцний напій. Раз уже здоровий сон мені сьогодні не світить, значить, дозволяю собі трохи випити й гарненько подумати.

Хто міг їй зателефонувати? Її особистий номер знають тільки близькі родичі й пара подруг. Я сильно сумніваюся, що у такого безбашеного дівчиська можуть бути настільки відбиті друзі, здатні на подібні жарти.

Підлітки? Кайла майже не виходить за ворота вілли, щоб завести тут знайомства, та й приятелів у Маямі вона не має. Якщо, звісно, не вважати мою кузину Джейн.

Чи міг цим телефонним терористом виявитися Бруно? У теорії — так, а на практиці? Рено ще вдень доповів, що ту аварію на перехресті влаштував не Бруно і ніхто з його шісток. Діяли нові люди, про яких у місті нічого не відомо.

І тепер цей дивний, лякаючий дзвінок.

Осушивши склянку, я наливаю собі ще порцію і, взявши мобільний, вирішую набрати одну людину, здатну пролити світло на цю чортівню.

— Данте? — у слухавці лунає втомлений, хрипкий голос Жака. Я одразу розумію, що старий не спить, закопавшись у папери.

Після смерті матері Кайли він так більше й не одружився, хоча минуло вже одинадцять років. Чи були у нього інтрижки на одну ніч? Я впевнений, що ні. Свою покійну дружину він буквально звеличував вище хмар, і думку про чужі обійми вважав зрадою її пам'яті.

— Працюєш?

— Стаючи мафіозі, ти отримуєш не тільки владу, — озивається Жак. — У комплекті додаються безсонні ночі й чималий рахунок за валеріанку.

Я коротко усміхаюся. Знав би Жак, які рахунки за валеріанку приходять мені після регулярних скандалів з його коханою донечкою. Але те, що старий знаходить сили жартувати, є хорошим знаком — значить, у Нью-Йорку обстановка ще під контролем.

— Як там моя дівчинка? — теплішим, суто батьківським тоном цікавиться він, і я мимоволі видихаю.

— У повній безпеці.

— Сумує?

— Ні. Навіть про свої Мальдіви вже й не згадує.

Про її сьогоднішню істерику, аварію та загальну неадекватність поведінки я вирішую промовчати. Менше за все мені хочеться, щоб старий панікував і хапався за серце.

— Як взагалі її справи? Усе збираюся набрати її, та клята рутина заважає, — у його голосі чуються виправдальні нотки. Сумує. І, схоже, знатно шкодує, що відправив її до мене, а не на курорт. — Не сильно вона тебе обтяжує?

— Жаку, я ж іще тоді сказав, що твоя донька не завдасть мені клопоту, — брешу я, навіть не поморщившись. Клопоту від неї вище даху, але я розумію, як Жаку незручно переді мною. — З Енцо вони ладнають, живуть душа в душу. — Знову брехня, але мені начхати, бо вона була невинною. — З кузиною моєю і поготів стали найкращими подругами. До того ж у неї тут Арчі з'явився.

— Хто такий Арчі?! — голос батька Кайли миттєво крижаніє, у ньому виразно гримлять суворі нотки грози Нью-Йорка. — Якщо цей покидьок наважиться образити мою доньку, я йому всі причиндали відріжу і в дупу засуну!

Засуджувати настільки радикальний підхід я не стаю — чудово розумію його батьківські інстинкти. Та й взагалі, треба буде подивитися на мою власну поведінку, коли у мене колись народиться донька і в неї з'являться залицяльники. Думаю, я буду ще гіршим.

— Арчі — це цуценя лабрадора, — поспішаю прояснити я, поки у старого не підскочив тиск від власних кровожерливих фантазій. — Кайла знайшла його на вулицею і вблагала залишити.

— Цуценя — це добре, — Жак помітно розслабляється. — Моя дівчинка хоч і з характером, але серце у неї неймовірно добре. — Щодо абсолютної доброти її серця у мене, звісно, є вагомі сумніви, але сперечатися я не стаю. — Корисно їй. Відповідальності навчиться, може, злитися на мене менше стане.

— Що у тебе зі справами? — переводжу я тему на головне. — Якщо потрібні люди або будь-яка інша підтримка — тільки скажи. Зброя, бійці — все організую.

— Та ні, Данте, поки що справляємося, — Жак важко, протяжно видихає, і з цього звуку я розумію: він щось приховує. — Я думав, усе вирішиться за пару тижнів, але дони не поспішають улагоджувати розбіжності. Тягнуть час. Можливо, чогось чекають, і мені це сильно не подобається...

— Навіть не думай про це, — жорстко перебиваю його я, чудово розуміючи, куди він хилить. — Нехай Кайла живе у мене стільки, скільки знадобиться. Хоч рік. Мій дім — її дім.

Жак дякує мені, ми перекидаємося ще парою слів про бізнес і відключаємося. Яким би стихійним лихом не була Кайла, я не бажаю їй тієї долі, яка спіткає її, якщо в Нью-Йорку спалахне війна і Жака почнуть шантажувати єдиною донькою. За останні дні вона стала трохи спокійнішою, і я все більше переконуюся, що Кайла схожа на бурхливий вогонь: спалахує за секунду, а згасає болісно довго.