Розділ 19

Кайла

— Данте, я, звісно, розумію, що Кайлі може загрожувати небезпека, але з нами буде охорона мого батька. Упевнена, турбуватися нема про що, — Джейн говорить напрочуд конструктивно.

Я в цей час стою осторонь, склавши руки на грудях і зухвало піднявши брову. Губи самі собою складаються «трубочкою» — мій фірмовий знак вищого пілотажу сарказму. CDiu

— Після вчорашнього... — Данте мимохідь поглядає на мене. В його очах стільки крижаної люті, що я мимоволі здригаюся.

Якби поглядом можна було спопеляти, від мене залишилася б лише дрібка стразів та атласу. Мені навіть стає цікаво: що ж я таке втнула, раз довела його до такого стану? Треба буде взяти цей прийом на озброєння.

— Я зробив висновки, — продовжує Данте, карбуючи кожне слово. — Кайла не вміє слухати й не розуміє по-хорошому. Тому від цього ранку за нею ходитимуть два тілоохоронці. Їхнє завдання — стежити, щоб наша «катастрофа» не залишала віллу без мого відома. Мені набридло бігати за нею по всьому узбережжю.

Джейн нерозуміюче кліпає очима, переводячи погляд із кузена на мене. Я лише знизую плечима: поняття не маю, про що белькоче цей самовпевнений тиран.

Дарма він приставив до мене цих бідолах. Ох, дарма. Зовсім Данте своїх людей не береже. Він щойно прирік їх на «веселе» життя, яке я з величезним задоволенням їм влаштую. Обіцяю, хлопці, нудно не буде!

— Хлопці, введіть мене в курс справи, — Джейн переводить погляд з одного брата на іншого.

— Той тип, із яким Кайла «познайомилася» на пляжі, виявився синочком мера, — починає Енцо, підкреслено ігноруючи мою присутність. От же гад.

— Оу. Кайло, люба, сподіваюся, ти вдарила його ненароком по «дзвіночках»? — Здивування на моєму обличчі відображається швидше, ніж я встигаю подумати про сенс її слів, і мене вистачає лише на те, щоб заперечно похитати головою.

— Ударила? — Енцо знущально усміхається. — Ця дурепа з ним знюхалася і поперлася в клуб без дозволу. А він підсипав їй «веселящий» порошок. Я вже мовчу про те, що він збирався з нею зробити в тій кімнаті...

Обурення цього консильєрі настільки сильне, що я відчуваю його навіть біля себе, хоча ми стоїмо за кілька метрів один від одного.

— О, Кайло! — Джейн підлітає до мене на своїх підборах-шпильках і обіймає за шию як сестру. Мені здається, що ми одного зросту, але через туфлі Джейн здається вищою за мене. — Можу уявити, який жах ти пережила.

Вона співчутливо плескає мене по плечу. Енцо фиркає і вже збирається втекти, але голос кузини пришпилює його до місця.

— А ви чому за нею не стежили?! — кидає претензію братам. — А якби з нею щось сталося?!

Я бачу Джейн лише вдруге, але вже розумію: у гніві вона страшніша за будь-якого мафіозі. В душі я тріумфую і хочу подивитися, як вона поставить цих індиків на місце.

— Джейн, притримай коней, — одразу стає на свій захист Енцо, а Данте стискає щелепи, і не важко здогадатися, що він стримує гнів. У мене в голові навіть спалахує та сцена в кабінеті, коли він притискав мене до стіни й тримав за горло. Брр… аж мурашки по тілу від таких страшних спогадів.

— Мені притримати коней? — Джейн тицяє пальцем собі в груди. — Енцо, ти себе чуєш? У домі повно озброєних мужиків, а ви не можете забезпечити Кайлі охорону? Ви мене розчаровуєте, хлопці.

— Як ми можемо її охороняти, якщо вона тікає, закочує скандали й ні в що нас не ставить?! — гримає Енцо.

— Знаючи вас, я впевнена, що ви самі її спровокували.

— І це правда! — вставляю я свої п'ять копійок.

Обидва брати нагороджують мене ТАКИМИ поглядами, що мені хочеться негайно піти в сад і почати копати собі яму. Бажано глибшу, щоб не знайшли.

— Джейн, вийдемо в сад, — цідить Данте і показує на розсувні панорамні вікна, що ведуть на заднє подвір'я.

Кузина не опирається і йде туди, куди вказав кузен. Енцо, вочевидь, вирішує не втручатися в їхню розмову і виходить із вітальні. Коли панорамні двері зачиняються, я підходжу до них і починаю спостерігати за перепалкою цих двох.

Данте, як завжди, спокійний, а от Джейн кричить на нього, махає руками, і мені стає дуже цікаво дізнатися, що про мене говорять. У якийсь момент вони обоє дивляться в мій бік. Від погляду Данте — важкого, темного і такого, що проймає до кісток, — хочеться заритися в землю і присипати себе зверху квіточками.

Коли Джейн входить до вітальні, її обличчя сяє — видно, що вона змогла домогтися свого.

— Кайло, швидко нагору! Одягайся. Поїдемо дивитися місто і пліткувати, — вона змовницьки підмигує мені.

— Біжу! — я щасливо посміхаюся. Не їхати ж у місто в піжамі?

Уже на сходах у голові пролітає шалена думка: чекайте... а хто мене вчора переодягнув? Але роздумувати ніколи — Маямі та нові пригоди чекають на мене!