Розділ 17

Данте

— Привіт, вілло, я повернулася! — вигукує Кайла, заходячи в дім і скидаючи руки вгору. Її стегна погойдуються так ритмічно, що я серйозно сумніваюся в законах гравітації: упаде вона просто зараз чи якимось дивом втримається в повітрі? — Я та-а-ак рада тебе бачити!

І як вона тільки дозволила підсипати собі таку гидоту в напій? Добре ще, що це був лише «розвеселювач», а не щось міцніше, інакше наслідки були б куди плачевнішими.

— Ходімо, я допоможу тобі піднятися сходами, — кажу дівчині й намагаюся взяти її за лікоть, але вона різко відсмикує руку і повертається до мене, ледь не втрачаючи стійкість.

— Не чіпай мене! — обурено кричить вона, нахмурившись так, ніби перетворилася на грозову хмару. — Чому я маю тебе слухати, якщо ти не хочеш показувати мені, що у тебе там? — Вона різко тицяє пальцем у бік горбика на моїх штанах, а я лише піднімаю брову.

— Обговоримо твої анатомічні дослідження завтра, коли ти оговтаєшся, — відрізаю я без тіні роздумів. Завтра їй буде бісового соромно за свою поведінку. Якщо, звісно, вона бодай щось згадає.

— Ні! Не чіпай мене! — закричала ця ненормальна, коли я знову тягнуся до неї. — Я сама!

— «Сама» ти максимум зможеш перерахувати сходинки носом. Тож припиняй ламати комедію, поки я не розлютився, — попереджаю її. У мене, крім умовлянь, ще повно справ.

Мені й так довелося замість години відпочинку мотатися містом у її пошуках, а потім витрачати нерви та сили, щоб набити тому кобелю пику.

— Ой, ой, боюся-боюся! — капризно протягує вона і впирає руки в боки.

Я закочую очі. Ця ідіотка мені вже добряче набридла. Спочатку вдає із себе королеву світу, до ніг якої всі мають падати, а тепер псує мені нерви, демонструючи «незалежність». І як тільки Енцо міг подумати, що я здатний покохати таку ненормальну?

— Досить, — підсумовую я і, не даючи їй отямитися, перехоплюю за талію та закидаю на плече, як мішок із борошном. Кайлі вистачає рівно секунди, щоб її інстинкти самозбереження прокинулися і почали волати на повну потужність.

— Відпусти мене! Індику! Тиране! — верещить вона, гатячи мене по спині, поки я піднімаюся сходами до її кімнати.

— Якщо ти не заспокоїшся, мені доведеться переступити межу і зробити те, чого мені зовсім не хочеться, — погрожую я, адже моє терпіння вже на межі.

І в кого вона така проблемна? Її мати точно була іншою — поки Сабріна була жива, мої батьки часто бували у них в гостях.

— Та пішов ти, знаєш куди? — шипить вона, вчепившись пальцями в лацкани мого піджака і марно намагаючись зазирнути мені в обличчя знизу вгору.

— Цікаво послухати.

— В дупу! — видає ця «геніальна» особа, а я лише важко зітхаю. Приблизно такої відповіді я й очікував.

Поки ми йдемо коридором, Кайла продовжує молотити кулачками по моїй спині та хвицатися. Доводиться міцніше притиснути її ноги до своїх грудей, щоб вона випадково не заїхала мені туфлею по голові. Мої мізки мені ще дорогі, і я їх у собі дуже ціную.

Зрештою мені настільки набридає боротися з її витівками, що доводиться вдатися до крайніх заходів. Зупинившись біля дверей, я даю їй важкого ляпаса по сідницях, від чого Кайла зойкає.

— Мені боляче! — заскиглила вона, миттєво притихнувши.

Зате ефекту досягнуто. Вона перестає пручатися, і я спокійно заношу її до спальні, опускаючи на ліжко.

— Ти жорстокий тиран, — бурмоче вона ображено, підібгавши нижню губу і склавши руки на грудях. Усім виглядом показує, яка вона ображена, от тільки мені плювати.

Я попереджав. І цей «виховний» жест був лише дещицею того, що вона заслужила своєю нерозсудливою поведінкою.

— А ти розбещене дівчисько, — констатую, дивлячись на неї зверху вниз.

— Тобі просто Б'янка подобається, ось ти мене і ненавидиш!

Сили мафії та всього Маямі, дайте мені терпіння... Я щипаю себе за перенісся, намагаючись зрозуміти, з чого ця ненормальна катастрофа взагалі вирішила, що мене щось пов'язує зі служницею. Якби я її ненавидів, я б не витрачав час на перегляд камер і не звільняв би Б'янку після їхньої сутички. Так, Кайла дратує мене до скреготу зубів, часом мені дійсно хочеться прикопати її в далекому кутку саду, але далі погроз я б ніколи не зайшов.

— І з чого такі висновки? — цікавлюся я, просто щоб знати, як влаштована її логіка.

— Ти навіть не зустрів мене, коли я приїхала на віллу, — каже вона так жалібно, ніби я завдав їй травми світового масштабу.

Знав би я, що вона така вразлива, килимову доріжку б простелив. Аби лише позбавити себе цього концерту. Я вже беруся за ручку дверей, не бажаючи залишатися тут ні секунди, але її голос змушує мене завмерти.

— Ти не залишишся зі мною? — запитує вона тихо, як маленька дитина, якій наснився нічний кошмар.

— У мене багато справ. — Кажу рівно, не обертаючись до неї.

— Данте Ріос, ти тиран і егоїст, — випалює вона зі звичною драмою, а я вчергове закочую очі, і виходжу в коридор.