Розділ 15

Данте

— Ні, я, звісно, розумію, що ти жорстокий бос мафії, але якщо будеш так хмуритися на ні в чому не винний диван, то років через п'ять не зможеш підчепити жодну дівчину в клубі, — подає голос брат, застигши у дверному отворі вітальні.

— Де вона? — запитую я, навіть не обертаючись, а голос вібрує від ледь стримуваної люті.

— Хто? — Енцо розслаблено спирається на одвірок і складає руки на грудях. В його очах танцюють бісики, але мені зараз зовсім не до жартів.

— Кайла, — ричу я, відчуваючи, як пульсує жилка на скроні.

— Не знаю. Напевно, спить. А що? — Її немає ні в спальні, ні в жодній з кімнат будинку.

— Знову втекла? — Енцо миттєво стає серйозним.

Це вже не теорія, а факт. І я, здається, навіть знаю, в який саме бік ця катастрофа нагострила лижі. У цей момент до вітальні входить начальник охорони.

— Данте, вдалося засікти координати міс Кайли.

— Де? — ми з братом вистрілюємо цим питанням одночасно. Тільки якщо Енцо рухає цікавість, то мною — бажання власноруч придушити одну нестерпну дівчину.

Шило в неї в одному місці, не інакше. Я вже починаю розуміти, чому Жак попросив саме мене доглянути за донькою. З такою «підопічною» на ворогів часу просто не залишиться.

— Нічний клуб «Розслабся». Камери засікли її на вході годину-півтори тому.

— Готуй машину. Я їду за нею, — відрізаю я.

— Я з тобою, тільки на своїй «конячці», — кидає Енцо, біжучи нагору за футболкою.

Клуб «Розслабся» називається так не через затишну атмосферу. Це місце, де порошок біліший за сніг, а мораль — нижча за плінтус. Клуб стоїть на моїй землі, хоч і належить меру, і я знаю, яка гидота там часом коїться.

Вечірні вулиці Маямі тільки починають пульсувати життям, але мені плювати на вогні міста. Замість того щоб закрити угоди або, чорт забирай, просто виспатися, я мушу мчати через усе місто рятувати одну розбещену дурепу. У мене останніми днями голова розколюється частіше, ніж за весь минулий рік. Тиск скаче, як люди на американських гірках, і виною всьому одна-єдина дівчина.

Я вже серйозно замислююся, чим так прогнівив долю, що вона підкинула мені це стихійне лихо в атласних шортах.

Біля входу в клуб юрбиться море людей, але моя охорона швидко розчищає шлях. Я даю чіткі вказівки: знайти і не випускати, а потім докласти мені. Поки Енцо розмовляє з бармена, а моя охорона обшукує танцпол, я прямую прямісінько до VIP-зон. Проходячи повз одну з кімнат, я завмираю, почувши знайомий голос.

— О-о-о, ти такий дотепний... — слова Кайли змазані й тягучі. Чорт. Їй точно вже щось встигли підмішати.

Прямую туди, але шлях мені заступає здоровань із кам'яним обличчям:

— Сюди не можна, це приватна територі...

Договорити він не встигає. Почувши з-за дверей короткий дівочий вереск, я перестаю стримуватися. Короткий хук у щелепу — і охоронець «пливе», сповзаючи по стіні.

Я вриваюся всередину, і побачене змушує мою кров закипіти. Якийсь задохлик у папужій сорочці та шортах буквально навис над Кайлою. Його руки блукають там, де їм бути не належить, а синя обтисла сукня задралася так високо, що я бачу край її білизни. Лямки сповзли з плечей, оголюючи шкіру...

Мої кулаки стискаються до хрускоту. Я готовий вирвати цьому кобелю хребет тільки за те, що він посмів торкнутися доньки мого друга своїми брудними лапами.

— А ти ще хто? — гикає хлопець, явно будучи не при собі. — Нам третій не потрібен...

— О! Данте прийшов... — Кайла повертає голову до мене. Погляд її затуманений і розфокусований. Вона ледь тримається в сидячому положенні. Сумнівів не залишається: цей гад щось всипав їй у келих.

— Я забираю дівчину. А ти — знайди собі когось свого рівня, — ричу я, хапаючи Кайлу за руку.

Я ривком тягну її до себе, і вона, не втримавшись на ногах, буквально втискається в мій бік. На мій подив, вона навіть не намагається відштовхнутися. Навпаки — обвиває мою шию руками, повиснувши на мені, як тендітна лілія.

— М-м-м... а я не помічала... що ти такий рішучий чоловік... — мимрить вона, ковтаючи закінчення слів.

— Гей, мужику, відпусти її! — задохлик намагається підхопитися, але я, не дивлячись, штовхаю його в груди. Той з гуркотом перелітає через диван і приземляється десь на підлозі.

— Ти ще пошкодуєш! — доноситься мені в спину, коли я вже виношу Кайлу з цього гадючника.

— Данте, ти та-а-акий грізний! — видає вона чергову порцію марення, поки я, притримуючи її за талію і відчуваючи жар її тіла крізь тонку тканину сукні, веду дівчину до машини.

В голові тільки одна думка: коли вона протверезіє, я її запру так, що навіть миша не проскочить. Але зараз... зараз мені потрібно просто довезти її додому, поки я не зірвався і не показав їй, наскільки я насправді «грізний».