Розділ 4

Кайла

Я падаю на ліжко й безсило видихаю. Мені довелося вимити весь будинок, зазираючи в кожен куток особняка цього нахабного боса. Від самих лише спогадів про швабру та ганчірку я мимоволі стогну. 

Ноги гудуть, спина ниє, а руки, здається, стали довшими на пару сантиметрів. У цей момент мені понад усе на світі хочеться влетіти в офіс до Данте й висловити все, що я про нього думаю.

Від люті я починаю гатити руками й ногами по нещасному ліжку. Так, меблі ні в чому не винні, але мені потрібно на комусь виплеснути злість. Ліжку залишається тільки терпіти й чекати, поки мій запал вичерпається.

Заспокоююся я швидко. Хвилин за тридцять я вже просто лежу, важко дихаючи й дивлячись у стелю. У голові крутиться лише одна думка: як помститися цьому манерному бовдуру? Але як на гріх, нічого геніального не вигадується.

Я вже майже втрачаю надію, коли телефон пищить від сповіщення. Мая пише в наш спільний чат, де є і Клара. Недовго думаючи, я натискаю на кнопку групового відеодзвінка.

— Кайло, ну нарешті! Я вже думала, ми тебе більше не побачимо, — зі смішком у голосі озивається Мая, вмикаючи камеру. Вона поправляє своє світле волосся і має, як завжди, милий вигляд.

— Це з якого дива? — запитую я, вмощуючись зручніше й підкладаючи під спину подушки.

— Ну, розсуди сама: море, пляжі, самотній бос… Пахне чимось романтичним і дуже гарячим, — Клара, як завжди, у своєму репертуарі. Вона — справжня модель із гострими рисами обличчя та чорним, як смола, волоссям. — Якщо знадобиться вогнегасник — маякни. У мене є знайомий, який дістане його заради мене… ну, і для тебе.

На губах Клари грає грайлива усмішка, а я лише невдоволено пирхаю.

— Повір, романтикою тут і не пахне, — відрізаю я, на що Клара питально підіймає брову.

— Він що, настільки страшний? — несміливо подає голос Мая.

— Та ні, у тому-то й річ, — нервово кидаю я. — Він красень. Широкі плечі, шість кубиків преса і ця яскраво виражена V-подібна лінія…

Я замовкаю, мимоволі згадуючи ранкову сцену. На губах сама собою розквітає усмішка, а уява вже починає домальовувати Данте без тих самих шортів…

— Алло! Земля викликає Кайлу! — гукає мене Клара. Я трясу головою, проганяючи ці жахливо недоречні думки.

— Так, я тут… — я прокашлююсь і витріщаюся в екран. — Просто задумалася.

— Про свого сусіда? — Клара примружується, а Мая, пирснувши, прикриває рот долонею.

— Фе! — я корчу гримасу відрази. — Зовсім він не мій, і взагалі, я не про нього думала!

— Ну так, розказуй мені тут, — протягує подруга. — По обличчю ж бачу — закохалася.

— Я?! — я аж підстрибую на місці від обурення.

— Ну, я-то точно не могла закохатися в людину, яку навіть не бачила, — підмигує Клара.

— Повір, у такого самовпевненого козла, як Данте, я не закохаюся ні за що в світі! — я хмурюся, ставлячи крапку в цій суперечці.

— А що сталося? — запитує Мая, і мені доводиться викласти їм усе.

Я розповідаю їм геть усе: від прильоту в Маямі до «теплого» прийому. Коли я доходжу до моменту, як жбурнула в нього подушку, дівчата буквально качаються від сміху. Про брата-консильєрі та інцидент із переплутаними чашками я теж не мовчу, як і про генеральне прибирання, що було після цього.

— Ну, ти даєш! — Клара відкидає своє чорне волосся назад, продовжуючи сміятися.

— Він сам підписав собі «веселий вирок», коли погодився мене прихистити.

— А ти не думаєш, що перегинаєш палицю? — обережно запитує Мая.

Я замислююся лише на секунду. Докори сумління? Про таке не чула.

— Знаєш, якби він не вдавав із себе пуп землі, я б, може, і змилувалася. Але після всього цього… він заслужив на свій персональний катаклізм.

— Ну, тут я з тобою згодна, — підтримує Клара, і навіть Мая згідно киває.

— А у його брата… є дівчина? — голос Маї звучить зовсім тихо, а я хитро мружуся, дивлячись на подругу.

— О-о-о, невже хтось зацікавився?

— Ні, що ти! Я просто цікавлюся! — починає виправдовуватися вона, червоніючи. Ми з Кларою обмінюємося багатозначними поглядами, але наполягати не стаємо.

— І яка наступна капость? — авантюрний дух Клари вимагає подробиць.

— Ідей поки немає. Але, думаю, за ніч я що-небудь придумаю.

— Почекай, — каже Клара. Вона на пару хвилин вимикає камеру й мікрофон, а коли повертається, її обличчя сяє від самовдоволення.

Виявляється, Клара ходила до свого старшого брата, Кріса. У підлітковому віці він був ще тим майстром диверсій. Зараз Крісу вже під тридцять, він серйозний чоловік і допомагає батькові з бізнесом, але старі навички, мабуть, не забуваються.

Кріс підкидає мені пару блискучих ідей, і одну я планую здійснити вже цієї ночі. Головне, щоб Данте спав міцно і не надумав блукати будинком.

Ох, відчуваю, завтра вранці хтось розлютиться не на жарт!