Глава 8

Змій

Вечір. Нетрі Нового Токіо. Загальні блоки.

Крістіан закінчував облаштовувати вогневу позицію на вежі. Снайперська гвинтівка була вже розкладена в напрямку загальну блоку. Ельф завбачливо накинув маскувальну накидку. Маленькі камери сканували навколишнє середовище і проектували зображення на самій накидці, що робило власника майже невидимим.

Влаштувавшись зручніше, почав оглядати поле обстрілу через спеціальний оптичний приціл.

– Попрацюємо, дев’ятко. Увімкни тепловізор, – ледве чутно, майже пошепки, наказав ельф своїй улюбленій зброї.

Приціл слухняно змінив спектр. Будівля пофарбувалася у чорно-білі тони, а у вікнах замиготіли теплові силуети.

– Додай поточні параметри – атмосферний тиск, швидкість вітру, вологість, температуру повітря в автоматичне коригування прицільних пострілів. Відзнач кількість видимих цілей.

Позначка на інтерфейсі сягнула 133.

– Хм. Тукей на позиції, – доповів Крістіан через когнітор.

Зв’язок між командою йшов спільним каналом у захисній ОЛМ.

– Ми чекаємо біля входу у тунель, – відповів Бруго.

– Підключився за 2 км, – озвався Салліван. – Класний у них ляльковий салон, головне – недорого. За мить буду. Шуми в межах норми. Бачу свої мітки на вас, крім Тукея. Вхід в хаб будівлі теж в полі зору. Не надто важко зайти – зламаю швидко.

– Ні, без імпровізацій. Дотримуємося плану. Всі на позиціях, чекаємо підтвердження від Тукея, – заперечив орк.

Крістіан був впевнений – все піде за планом.

Люди в будинку ні про що не підозрювали, снували коридорами. Кінець денної зміни і початок нічної завжди супроводжувався метушнею. І їм було невтямки, що ось-ось, з хвилини на хвилину, стануть жертвами чужих амбіцій. Ельф одразу відігнав ці думки. Все, що він міг зробити – прибрати терористів якнайшвидше, до того, як постраждає занадто багато невинних.

«Добре хоч, сьогодні немає дощу», – чомусь спало Крістіану на думку.

Він все ще дивився на будівлю, і не міг позбутися отого знайомого відчуття, яке не залишало його з учора: він таки бачив це місце раніше. І це відчуття викликало внутрішню напругу. Ельф не міг знайти цьому пояснення – звичайний мегаблок, таких по місту тисячі.

Крістіан відвів погляд від прицілу, не зводячи очей з будинку. Його природня інтуїція підказала увімкнути на візорі ДР[1].

На лобі відразу виступив холодний піт.

Змій зі сну, той самий змій з його сну, чітко й виразно з’явився перед ним.

«Бережись Змія!» – пронеслося в голові повідомлення Оракула.

І за мить – спалах, відблиски. Візор автоматично відключив ДР, повернувши картинку до реальної.

– Кіро, можеш глянути… – нарешті заговорив Крістіан і відразу ж зупинився на пів слові. Масивний літаючий кар, що з’явився із-за сусідньої висотки, наближався до мегаблоку.

– А ось і гості. Бачу підозрілу бляшанку, летить сюди, знижує швидкість, – доповів він, дивлячись у приціл. Двері кара відчинилися. Тепловізор відобразив чотири сигнатури.

– Всередині четверо. Зависає над дахом.

Далі дії розвивалися приблизно так, як і представляв собі ельф. З п’ятиметрової висоти на дах зістрибнув кремезний троль в екзоскелеті. Приземлення, схоже, не спричинило йому ніякого дискомфорту. Позаду нього ляпнулася велика сумка, і вже потім по мотузках зісковзнули ще два орки.

– Наші клієнти. Сумніву немає. Думаю, решта вже всередині, – доповів Крістіан.

– Тукей, ти щось хотів сказати? Голос у тебе був схвильований, – перепитала Кіра.

– Не витрачаймо часу. Ми заходимо, – відрізав Бруго. – Зв’язку не буде, доки не потрапимо до блоку.

– Кіро, не повіриш – будівля у «Фракталі» виглядає по-іншому. Ти бачила колись АГ у вигляді змія... зі світла? – Крістіан вирішив не зволікати з питанням.

– Змій зі світла? Ти там під чимось? – У розмову встряв Салліван.

– Ні, не бачила. Звучить дивно. І що він робить?

– Обвиває будівлю, як ніби впіймав здобич, обхопив і стискає.

– Було б там реально АГ, район давно б евакуювали, – втрутилася Моллі.

– Моллі має рацію. Тукей, твій прилад справний? Перевір його, – сухо обрізав діалог Бруго. – Дотримуємося плану. Кінець зв’язку.

Крістіан знову увімкнув візор. На його превеликий подив – нічого. Змій щез. Хотів би він зараз звернутися до своїх ШІ, але не міг – надто важливо було стежити за розвитком подій в реальному часі.

Тим часом, автомобіль, звільнившись від пасажирів, змінив курс у бік вежі. Ельф насторожився: чи не збирається він сісти? Але, ні. Транспорт на швидкості пронісся повз, не помітивши його укриття.

Тепер, вся увага на тих, хто на даху.

– Салліване, сподіваюся, ти відстежуєш їх електроніку? – уточнив у хакера Крістіан.

– «Надія, яка довго не збувається, томить серце, а виконане бажання – як дерево життя» (Притчі 13:12). Мій ельфійський друже, всі з’єднані в ОЛМ. До речі, на пристроях – мітка, яку я раніше не бачив. Фіолетовий лотос. Знайомо?

– Ні.

– «Видиме тимчасове, а невидиме вічне». (до Коринтян 4:18). Починаю маскування. Не хочу зайвий раз світитися в загальній мережі. Раптом ще встигну знайти цю квіточку, поки наші друзі, від яких скоро буде «приємно» пахнути, досліджують нові для себе локації.