Глава 7

Підготовка – лише половина успіху

Перша ночі. Новий Токіо, район Грінроуд, 5 РК33.

Під’їхавши до РК32, Крістіан вимкнув навігатор, але не зупинився, а проїхав трохи далі – до сусіднього будинку.

Після наближення до свого гаражу, світло біля входу автоматично спалахнуло, сповіщаючи, що система розпізнала власника та готова виконувати команди. Будинок розташовувався трохи осторонь головної вулиці, на невеликому з’їзді. Не знаючи точного маршруту, його можна було легко проїхати, не помітивши за сусіднім однотипним будинком. Ділянки ззаду та зліва впиралися у чотириметрову захисну стіну, що закривала Грінроуд від інших районів.

– Засвідчіть І.КОН.

Крістіан зіскочив з мотоцикла і приклав палець до сканера. ВІ опрацював інформацію та передав її у систему будинку.

– І.КОН засвідчена. Запуск автоматичного паркування. Ласкаво просимо додому, Карлосе Кальдера.

Впродовж цих слів, мотоцикл плавно рухався до гаражних воріт, які відразу почали відкриватися. Крістіан попрямував до вхідних дверей.

– Засидівся на нічній нараді, Карлосе, і знову помилився в навігаторі?

Голос прозвучав з темряви.

Праворуч, на подвір’ї сусіднього будинку, стояв чоловік. Один з типових корпів, але з вищої ліги.

Більше грошей, більше привілеїв. Життя в будинку «Vireonex» – здійсненна мрія для тих, хто вирвався з вулиці. Дістатися цієї вершини вдається небагатьом, і це зрозуміло. А ті, хто зумів, змушені працювати вдвічі старанніше, щоб утриматися. Одна помилка і знизу піднімуться нові хижаки, які прагнутимуть зайняти твоє місце. Компанія не буде довго розбиратися. Викине тебе назад на вулицю... й забуде.

За рік життя тут Крістіан бачив, як це відбувалося, здається, вже тричі.

Черговий співробітник, 35 років, азіат, коротка стрижка, одягнений в кімоно. Вони стикалися не раз і не два, але Крістіан не заморочував себе запам’ятовуванням його імені. Все одно, рано чи пізно, і цього «з’їдять».

Жартома він називав їх усіх Джонні або Дженні. Вони ображалися та злилися.

А цей сприйняв каламбур з посмішкою.

Крістіану, насправді, було зовсім байдуже до їхніх реакцій.

– Ти ж сам знаєш, Джонні, супервайзери ніколи не зважають на наш особистий час.

– Абсолютна правда. Але, до речі, скоро обіцяють полагодити кавоварку зі справжньою кавою, – він затягнувся сигаретою. – Мені вже до біса набрид кофін із сорок п’ятого поверху.

– Хоч якась гарна новина, – Крістіан ледь помітно кивнув, вдаючи, що розуміє, про що мова. Вистава закінчена. Можна йти. – Доброї ночі.

– І тобі, – відповів Джонні йому вже в спину, продовжуючи палити і блукати подвір’ям.

У Грінроуд розмістилися 153 будинки-близнюки, відведені для співробітників вищої ланки.

Заплативши досить пристойну суму хакеру, Крістіан, під іконою Карлоса Кальдери, успішно пройшов через головну HR-систему розподілу «Vireonex» і отримав дозвіл на заселення в один із них.

Оскільки ця система на 99 відсотків автономна і має вищий рівень пріоритетності серед загальних мереж району, «Карлос» легко отримав доступ до всіх комплексних послуг ділянки 5 РК33. Важче з усього було – приховати дані про її існування. В результаті хакерських маніпуляцій, у підсумковому кошторису кількість будинків змінилася з 153 на 152, бо один «магічно» зник з розподільної системи, хоча де факто залишився на карті міста.

Незначні зміни такого характеру, в масштабах мегакорпорації, складно виявити. Інша річ – якщо хтось з певним наміром вирішить зайнятися цим питанням цілеспрямовано, покопирсатися в документах, пошукати невідповідності, то, скоріш за все, наткнеться на фабрикацію. Але для цього потрібні не тільки бажання, а й конкретна зачіпка. Сусіди ж ніколи не задають подібних питань – якщо ти тут живеш, ти апріорі працюєш у «Vireonex» і, до того ж, займаєш не останнє місце в ієрархії.

Цей будинок уже рік служить Крістіану прикриттям. І, швидше за все, залишиться, не нароби він дурниць.

План провернути цю аферу виник в його голові після того, як один з таких же як він «менеджерів» в «Hive», бувши смертельно п’яним, проговорився про таку діру в HR-системі.

Іронія долі. «Vireonex» шукає Крістіана вже кілька років.

Будемо чесні: складно знайти людину, не знаючи, хто він, його ім’я, як він виглядає і – де його шукати. Крістіан був особливо вдячний Айріс за допомогу – вона гарантувала повну конфіденційність і дотримала слово.

Відчинивши двері, ельф увійшов до будинку.

– Люба, я вдома.

У коридор повільною ходою вийшла Мегумі:

– Скільки разів повторювати, не звертайся до мене так. Я твоя покоївка, а не дружина. Їжа давно охолонула.

– Вибач, вибач..., робота. Ти колись спиш?

Крістіан зітхнув.

Ще в дорозі запланував відправити Мегумі 20 тисяч лексів.

–  Це за два місяці, що я тобі заборгував, і ще – за два вперед.

– Ти платиш мені не за сон, Кріс. – Вона підняла рукав кімоно, перевіряючи переказ. – Гм,… в такому разі їжу не чіпай. Я приготую щось інше.

Вона зникла у напрямку кухні. На годиннику була перша ночі.

– Ти ж знаєш, твої отрути на мене не діють. – зауважив услід Крістіан. – Порадуєш мене смачним сніданком, а я пішов спати.