Глава 6

Танець з дияволом

Опівночі. Склад А34, район старого Кото. «Фрактал».

«Чудове місце. Свідків не буде». – І все ж думки Крістіана були неспокійні. У них було мало часу, тому зустріч потрібно починати якомога швидше.

– Тут нікого. Я не помилилася з місцем. – Кіра витягла руку, випускаючи трохи матерії «В».

У рядках коду «Фрактала» утворилось вікно і крізь нього обоє побачили масивну колону складу з написом А34.

– Вітаю. – Голос пролунав відразу звідусіль. Холодний. Розмірений. Він одночасно притягував і викликав занепокоєння.

– Я ризикую, зустрічаючись у такий спосіб. Не до ігор. Покажись. – Кіра говорила впевнено, але Крістіан знав, що її застали зненацька.

– Звісно. – Відповів голос.

Якраз за її спиною.

«От же...!» – Кіра стрімко розвернулася, ледве стримавши бажання відскочити подалі.

«Не подобається він мені». – інтуїції Крістіана і Кіри закричали про це в унісон.

Перед ними з’явилася проекція чоловіка.

Десь років двадцяти п'яти, світлошкірий, правильні, навіть, гарні риси обличчя. Він міг би з легкістю розбивати жіночі серця. Однак, щось від нього відштовхувало. Чи то його коротке їжакувате волосся – брудно-попелясте, чи то погляд – крижаний, чи то голос – якийсь старечий. Чи все одночасно.

Він був одягнений у темно-синій класичний костюм. Розстебнуті верхні ґудзики сорочки відкривали шию. В руках він тримав вінтажний годинник на ланцюжку, який відразу закрив і сховав у внутрішню кишеню піджака.

– Перепрошую за складнощі. Мене звати Вертіго. Я контакт клієнта.

Його мова була настільки монотонна, що змушувала вслухатися у кожне слово.

– Ви хотіли особисту зустріч зі мною. Я Кіра. І я в праві говорити від усієї команди.

– Радий познайомитися, векторко, – останнє слово він виділив особливим тоном, – впораєтеся з цим завданням і можливо це призведе до довгострокового та плідного співробітництва. В такому випадку нам не доведеться зустрічатися у таких місцях. Ваша ціль наступна. 

Крістіан уважно оцінював проекцію і намагався запам’ятати кожну деталь. Іноді траплялося отримати корисна інформацію. Ті, хто ховаються за подібними образами, з необережності, використовують речі з реального життя – предмет одягу, аксесуар – все, що можна потім з легкістю відстежити.

– У Новому Токіо зараз дванадцята година ночі. За добу і двадцять одну годину в мегаблоках для робочого класу переробного заводу «Zigmatic-Nexus Industrials» станеться теракт.

Голос Вертіго звучав так, ніби він читав зведення новин.

– Група радикалів візьме заручників. Їх мотиви вас не повинні хвилювати. Ваше завдання – дати цьому статись.

– Ми повинні будемо охороняти терористів? – шоковано спитала Кіра.

– І так, і ні.

Він глянув на годинник, що знову з’явився в руках, і додав майже буденно:

– Прошу не перебивати мене, голубко, у нас залишилося не більше трьох хвилин, перш ніж нас знайде БОГ.

«Як він взагалі нас може виявити? Тут же нічого не відбувається…» – майнуло у Крістіана в голові.

– Як я сказав, ваше завдання – дозволити захопленню статись. Далі – дочекатися розголосу про захоплення і прибуття поліції. А тепер головне. У кейсі, який я передав вашому фіксеру, знаходиться червоний кристал. Під час захоплення заручників ви повинні непомітно сховати його в будівлі. Головне, щоб його не знайшли. Як тільки поліція прибуде, ви повинні спровокувати конфлікт між ними та терористами. Залишайтесь непоміченими. Ніхто з терористів вижити не повинен. Жертви з інших сторін допускаються.

– Ти хочеш, щоб ми влаштували різанину?

– О, всіх вбивати непотрібно, звісно. Свідки серед представників закону нам необхідні. Також в будівлі закладена вибухівка. Вибухівку треба знешкодити.

Вертіго подивився Кірі прямо в очі, сказавши наостанок:

– Кристал повинен, я підкреслюю, повинен залишитися цілим. Питання?

– Раптом…, випадково пошкодиться, що тоді? – Кіра схрестила руки.

– Тоді ваш контракт буде провалений.

– Що з цим кристалом робити після?

– Нічого не робити, він має бути цілим до самого кінця зачистки, інакше ваш контракт буде провалений.

Крістіан подумки посміхнувся. Значить, кристал – ключовий елемент вистави.

– Ціна питання? Скільки ви готові заплатити за це «специфічне» замовлення?

– Один мільйон лексів..., кожному. Без урахування комісії фіксера.

Вертіго вимовив це так спокійно… Більше хвилюються, коли на сорочку потрапляє кофін.

– У команді п’ять учасників. Що ж, 33% суми перерахують вашому фіксеру в якості авансу. Решта – після виконання місії. Ви готові взятися?

«Мільйон?! Цього вистачило б на добрий десяток років життя без контрактів. Такими сумами могли кидатися тільки корпорації найвищого рівня. Терористи, копи, заручники, кристал…». – Кіра та Крістіан ментально обмінювалися власними припущеннями та домислами.