Глава 5

Друзі за вигодою.

Майже північ. Нетрі Нового Токіо. Клуб «Hive». Головний зал.

Крістіан сидів за барною стійкою, удаючи, що п'є. На ньому була чорна куртка з грубої шкіри, подекуди вкрита неоновими написами й малюнками, чорні тактичні штани та мотоциклетні черевики.

Зустріч з Айріс та іншими найманцями мала відбутися з хвилини на хвилину. Очікування тиснуло. Щоб не загрузнути в думках, Крістіан переводив погляд з обличчя на обличчя – клуб був забитий вщерть.

Найбільше в клубі було орків – вони майже повністю зайняли танцпол. Ельфів було трохи менше; ті переважно трималися біля бару або розмістилися за столиками. Гноми згуртувалися в невелику групу й трималися осторонь, а тролів можна було побачити лише серед охоронців і за діджейським пультом. Реалів не було зовсім – і це не дивувало. У «Hive» звичайні люди не заходили просто так. Без запрошення Айріс можна було або залишитися без когнітора, або прокинутись без нирки – якщо пощастить.

Фіксерша ніколи не афішувала своїх расових упереджень на публіці – це було б погано для бізнесу та репутації. Однак негласне правило існувало: як у клубі, так і в її роботі люди завжди стояли внизу пріоритетності – навіть серед клієнтів. Хіба що хтось був готовий викласти подвійну суму, щоб працювати з одним із найкращих фіксерів. Крістіан підозрював, що це якось пов’язано з її минулим життям, але ніхто не знав напевно — і навряд чи коли-небудь дізнається.

Сам клуб повністю виправдовував свою назву. Танцпол був переповнений тими, хто розважався в неоновому хаосі: високі, майже оголені ельфи та ельфійки рухались у клітках – металевих рамках у формі стільників, які тільки підсилювали ефект. Над усім цим натовпом ритм задавав діджей, що крутив нейрошейк – стильний мікс техно, синтвейву та урбан-біту. У носі лоскотав синтетичний аромат – суміш неону, пластику й розігрітих тіл. Він захоплював ще з перших кроків усередину: клуб випромінював ейфорію і спокушав розпустою.

– Агов, 2.К, тебе чекають у VIP залі. –  Гукнув Крістіана бармен.

– Дякую, Страйк. Тут ще тобі на кофін, переказуй Джоузі привіт, – відповів Крістіан прикладаючи руку з когнітором до терміналу всередині барного столу.

– Тобі дякую, заходь, не тільки у справі, – з вдячністю, махнув Страйк.

Мінус 100 лексів[2] – і час зайнятися роботою. Крістіан попрямував до сходів, що ведуть на другий поверх "Hive".

Цей клуб був чи не єдиним пристойним місцем у районі — і в цьому повністю заслуга Айріс. Без неї тут давно б уже облаштували черговий розсадник для любителів екстремальної наркоти якими сповнені мегаблоки.

Біля сходів стояв троль у класичному чорному костюмі. Його розміри самі по собі викликали побоювання, а увінчана бичачими рогами голова й кам’яний вираз обличчя лише підсилювали ефект. Незацікавленим рухом він махнув Крістіану, дозволяючи тому піднятися нагору.

З кожною сходинкою атмосфера клубу поступово втрачала хватку, а антураж змінювався. Тут уже не пахло потом, наркотиками та адреналіном – обстановка більше сприяла переговорам, ніж розвагам. VIP-зал являв собою просторий балкон, відокремлений від решти клубу величезним звуконепроникним панорамним вікном. У центрі кімнати стояв низький столик, оточений П-подібним шкіряним диваном. На ньому вже розмістилися четверо найманців: орк, двоє людей — чоловік і дівчина – та гномка, яку Крістіан упізнав одразу.

– Сідай, – пролунав за спиною солодкий голос Айріс. – Час починати.

Крістіан обернувся й на мить затримав погляд. Айріс рухалася до свого місця з грацією, ніби йшла по подіуму, а її біла сукня із глибоким вирізом лише підкреслювала біле волосся, смагляву шкіру та довгі ноги. Він дозволив собі кілька секунд насолоди цим видом, але швидко взяв себе в руки й сів на краю дивана, ближче до вікна, звідки відкривався чудовий вид на танцпол.

 Внизу у клубі, люди рухалися в тісноті та у танці єдиним поривом – щось магнетичне було в цьому видовищі, щось надихаюче.

– Це Тукей, – почала Айріс, не втрачаючи часу. – Спеціалізація: розвідка, штурмові дії, прикриття під час евакуації. – Після короткої паузи вона додала: – Снайпер.

– Усі й так знають, хто це. Так, Крістіане Дель-Кастільйо? Айріс, навіщо ця реклама? Він же місцева знаменитість серед найманців Нового Токіо.

Чоловік, що сидів​ напроти, посміхнувся і трохи нахилився вперед, спираючись ліктями на коліна .

– Агов, компадре, ходять чутки, що це ти вбив того корпа з «Vireonex»? Кажуть, він їхав корпоративним хайвеєм в сумнозвісному «Hyperion», там його і ляснули. У хабах цілі теорії ширяться, навіть будують моделі у спробах зрозуміти.

Крістіан ковзнув поглядом в сторону Айріс. Вона зрозуміла натяк і взяла ініціативу.

– Це Салліван , – ельфійка представила балакучого співрозмовника . – Ваш хакер на цей контракт.

Звичайна людина, на вигляд років 25–30. Слащаве обличчя, лисяча усмішка, очі приховані за темними окулярами. На ньому – червона футболка з білою літерою «А», написаною вільним шрифтом, а поверх – дорогий джинсовий жилет. Спортивні штани та кросівки від «Kaizen Sports». Світле, фарбоване волосся на правому боці голови поступилося місцем датаджеку – нелегальному протезу для входу у «Фрактал», що захищає мозок від перенавантаження. Розслаблений – навіть у такій обстановці – з легкою, ледь прикритою зневагою до оточення та манерами плейбоя. Було очевидно, що він хакер ще до того, як Айріс назвала його ім’я та професію.