Глава 4

Полум'яне серце

До дзвінка від Айріс. Новий Токіо. Грінроуд дістрикт, 5 РК33.

Крістіан перебував у секретній зброярні свого будинку, зосереджено розбираючи та налаштовуючи свою улюблену снайперську гвинтівку – «Sunrail AM-47».

Ця красуня вселяла трепет одним лише своїм виглядом. Майже два метри в довжину, потужна віддача, через яку, навіть, троль не зміг би стріляти стоячи. Крістіан і близько не мав такої фізичної сили, тому гвинтівка використовувалася виключно з положення лежачи – з титановими сошками, що витримують будь-яке навантаження.

Оптичний приціл з 80-кратним зумом і режимом теплового бачення. Вбудований смартган[1] дозволяв підключатися та регулювати налаштування, аналізувати технічний стан зброї і навіть автоматично коригувати прицілювання – та, попри підтримку автоматики, результат все одно залежав від досвіду й холодної руки стрільця. Довжина ствола забезпечувала ефективну дальність ураження цілей до п’яти кілометрів. Калібр – 12,7х9 мм. Не дивлячись на повну автоматизацію, ця гвинтівка залишалася вірною снайперській ідеї – одна куля, один шанс.

На прикладі гвинтівки римськими цифрами було вигравіруване «IX».

Справжній смертельний витвір мистецтва, який Крістіан поважав всім серцем.

Звісно ж, така зброя було абсолютно нелегальною. Формально вона була власністю «Vireonex» та розроблялася виключно для військових ПВК. Але Крістіан зумів дістати цей «списаний» у брухт зразок, виклавши за нього чималу суму. Втім, інвестиція давно себе виправдала.

Він спритно від’єднав смартган від корпусу й заходився калібрувати систему, як раптом у повітря прорізався холодний жіночий голос із гучномовця.

– Кріс, ти просив повідомити, якщо тобі дзвонитимуть.

Він не відірвався від роботи.

– І?

– Тобі дзвонять.

Крістіан закотив очі.

– Хто?

– Вийди і подивися сам.

– І за що я тільки плачу тобі гроші, Мегумі?

– Я не твоя секретарка.

Він посміхнувся, відклавши смартган убік. Подібні розмови з його покоївкою і, правду кажучи, єдиною людиною, яку він міг назвати справжнім другом, окрім Моллі звісно – завжди приносили йому щире задоволення.

– Вже йду.

Зі стільця підвівся високий ельф. Довге чорне волосся, зібране в недбалий хвіст. Спортивне, жилясте тіло. Одягнений в просту чорну майку та вільні спортивні штани. Босі ступні тихо ступили на металеву підлогу.

По його руках та спині прослідковувалася ціла історія – хитромудрі татуювання складалися в цілісний візерунок. Химерні шестигранники, що перетікають у стільники, фенікс, який злітає вгору вздовж правої руки, жінка з гадальною сферою на лівій. Символіка, зрозуміла лише йому.

Зупинившись, він глянув у бік камери поруч із гучномовцем і підморгнув, знаючи, що Мегумі все ще спостерігає за ним.

Його обличчя було типовим для ельфа: витягнуте, з гострим носом і підборіддям з ямочкою. Злегка запалі щоки, чітко окреслені вилиці, низький лоб надавали його обличчю холодної виразності. Визначити вік було неможливо – як і завжди з його расою. Яскраво-зелені очі, майже неприродного відтінку, чіпляли погляд, а гострі вуха були прикрашені невеликими металевими кільцями.

Пофліртувавши в задоволення, Крістіан попрямував до виходу, проходячи повз збройний арсенал.

Стелажі з пістолетами, автоматами, дробовиками. На кожному вигравірувані римські цифри. Гранати, вибухівка, тактичне спорядження. Достатньо, щоб влаштувати маленьку війну в одному з районів мегаполісу.

Дійшовши до масивних металевих дверей, ельф набрав комбінацію цифр. Замок тихо клацнув, впускаючи його в гараж.

Чорна машина, вкрита карбоном, біло-золотий мотоцикл, що виглядав швидше, як витвір мистецтва, аніж транспорт – були б окрасою будь-якої виставкової зали. Позаду, у стіні, плавно зімкнувся муляжний прохід, приховуючи справжній вхід до зброярні.

Крістіан не затримався. Швидко минув гараж і опинився у вітальні.

Сама вітальня не була чимось примітна. Прямі лінії, матові панелі, темно-сірі й вугільні відтінки зі срібним акцентом, великі панорамні вікна – банально, але зі смаком. Хоча, якби хтось уважно придивися, то помітив би – все що навколо – столик, книжкові полиці, рослини в горщиках, різна електроніка – виглядало занадто акуратно і слугувало, швидше, за декорацію, ніж чимось справді функціональним.

Єдине, що мало реальну цінність – величезний 60-дюймовий екран навпроти дивана.

На ньому миготів вхідний виклик.

«Крижана королева».

Крістіан посміхнувся про себе.

Цей дзвінок означав тільки одне – Айріс знайшла йому роботу.

Тож, він знову в ділі.

Останні тижні видалися нудними, а ще – витратними. Модернізація мотоцикла від Моллі з її новим винаходом влетіла в копієчку, і, ось, уже заборгував гроші власній покоївці.

«Крижана королева» – це він сам придумав.