Глава 3

Крижана королева

170-й рік після першого Сплеску. Новий Токіо. Полудень. Клуб «Hive». Верхні рівні.

Висока, струнка жінка, з неприродньо білим волоссям, стояла біля панорамного вікна свого пентхауса, елегантно затягуючись сигаретою через довгий мундштук. Яскраве сонце заливало кабінет, оформлений у комфортному стилі мінімалізму, що вдало поєднував гармонійність та загальну атмосферу. Сніжно-білий діловий костюм господарки цього затишного місця виглядав одночасно доречно і зухвало, дякуючи глибокому декольте. Внизу розстелився Новий Токіо – місто, де скляні хмарочоси пронизують небо, а в їх підніжжях в пилу лежать мегаблоки[1]. Нетри[2].

Довгі роки ця жінка наполегливо йшла до репутації кращого фіксера. Але, ким би вона не стала, минуле залишається з нею. У ній досі живе та маленька бездомна ельфійка, що виросла на вулицях, і, яка прагнула піднятися по-справжньому до небес. Їй вже вдалося увійти в коло впливових людей цього міста, хоча резиденція поки що знаходилася не в самому престижному районі. Цьому є часткове виправдання – через безпеку і збереження конфіденційності її сфери діяльності. До того ж Айріс не звикла скаржитися. Навіть тут можна жити та працювати стильно.

Дзвінок на комп’ютері обірвав тишу. Вона й не помітила, як цигарка догоріла. Під тихе цокання своїх підборів, рушила до столу. Кинула недопалок у попільничку, а дорогий колекційний кістяний мундштук – у нефритову скриньку, де зберігалося ще з десяток – бурштинових, металевих, керамічних, дерев’яних. Айріс завжди вибирала мундштук залежно від настрою чи приводу.

Дзвінок тривав.

Айріс зручно вмостилася в кріслі й граціозним рухом руки прийняла виклик.

– Я слухаю, – пролунав її солодкий, але водночас холодний голос.

– Пані Айріс, досьє за вашим запитом готові.

– Так чому ти досі не тут?

– Прошу вибачення, я покваплюсь.

Айріс не відповіла. Просто завершила виклик. У неї зявилося ще декілька хвилин. Достатньо, щоб вкотре перебрати деталі недавньої зустрічі з контактом клієнта. Дивний контракт, незвичні вимоги. У голові фіксерша тасувала думки, як круп’є тасує колоду карт: потрібні люди, їх навички, цілі, командна робота, динаміка, лідерські якості. І головне – її інтуїція!

Карти лягли на стіл. Тепер залишалося вибрати кращих. Двері кабінету відкрилися. Увійшла ще одна ельфійка, одягнена у вишуканий костюм, схожий на вбрання Айріс, але трохи стриманіший. Попри зібраність у поставі, вона миттєво зреагувала на нетерплячий погляд господині і, навіть, якось запобігливо увімкнула демонстрацію досьє. Голографічний інтерфейс активувався, виводячи десятки файлів. Особи, імена, біометричні дані. Деякі з них були перекреслені.

– Що це значить, Корі? – холодно запитала Айріс, ковзаючи поглядом по перекресленим досьє.

– Вибачте, пані, кілька кандидатів, щодо яких ви робили запит, недоступні.

«Це погано» – подумала Айріс. Вона не любила, коли її підбір кадрів обмежували якісь «непорозуміння», але з фактами не посперечаєшся. Її погляд зупинився на лисому орку з татуюваннями, що покривали обличчя та голову. Дотиком руки вона притягнула файл ближче.

– Що з Клаусом?

– Востаннє його бачили два дні тому в районі Ітабасі. За нашою інформацією він виконував контракт для Карповського. Статус контракту невідомий.

– Сербський виродок…і де він тільки бере замовлення – Айріс роздратовано видихнула, схрестивши руки на грудях. – Я розраховувала на Клауса.

Файл орка сіпнувся і зник у віртуальному кошику. Натомість з’явилися дві нові кандидатури. Перша – короткострижений чорнявий ельф зі шрамом на лівій щоці, наступна – дівчина, людина, волосся якої приховував капюшон з логотипом «Zigmatic–Nexus Industrials»[3].

– Корі, активуй захищену лінію і зателефонуй Акано.

– Так, пані.

Кілька команд на когніторі – і стіна м’яко засичала. Панель зсунулася вгору, відкривши ретельно схований дисплей. На ньому висвітлилося: «Вихідний виклик». Айріс повернулася до екрану, саме, коли ельф на ім’я Акано заговорив.

– Айріс, мої вітання. Чим зобов’язаний?

– Є контракт. Цікавить? – знову зміна в голосі, цього разу він звучав на кшталт співу сирени.

– Наразі я посеред експерименту і вирушаю до пустки[4]. Не втомлюватиму тебе подробицями, але він ще триватиме як мінімум два тижні. Контракт терміновий?

– На жаль, так.

– Вибач, Айріс, не зможу.

– Акано, друже, ти ж знаєш, як я ставлюся до відмов? – її голос став трохи грайливішим.

– Звісно знаю, але я надто довго готувався, витратив купу часу і грошей, тому ризикну, – з легким гумором відповів ельф.

– Що ж, удачі, Акано. Дуже сподіваюся, воно того варте.

– Гарного дня, Айріс.

Фіксерка завершила виклик і знову вдалася до перегляду файлів найманців.

– Чим далі, тим цікавіше. Передай по мережі: «Акано у чорному списку». Скажімо, на кілька місяців. Потім вирішу, що з ним робити. Гаразд, йдемо далі. У нас є темна конячка. – Айріс підсунула до себе файл із зображенням дівчини.