Глава 1

Життя – це питання часу

169-й рік після першого Сплеску. Східно-Корейська затока, територіальні води колишньої Об'єднаної Кореї у Японському морі. Глибина 1500 метрів. Дослідницький комплекс «Templo Mayor». Власність мегакорпорації «Xolotl Сorp»[1]. Статус об'єкта: «Цілком таємно».

Чоловік у чорній мантії з каптуром, накинутим поверх сорочки та чорних штанів, біг коридором, який поступово затоплювало водою. Слідом за ним рухався загін із десятка бійців, озброєних до зубів та одягнених у бойові екзоскелети – зовнішні механічні пристрої, що обгортають тіло й замінюють кісткову структуру, підвищуючи силу, витривалість, мобільність і захист. Вони щойно знешкодили прояв у вигляді істот у герметичних біозахисних костюмах: силуети з викривленими контурами, обличчя за шоломами – порожні, мов екран без сигналу. Їхні рухи були неприродними – ніби тілами керувала дитина. Але для загону це не стало проблемою: досвідчені мисливці на Аномалії Гібридизації – прояви Сплеску, що стирають межу між фізичним і цифровим світами та набувають будь-якої форми й несуть смертельну загрозу.

Лампи мерехтіли з перебоями, сигналізуючи про проблеми з електроживленням. По дорозі їм раз у раз попадалися в паніці ті, хто біг у зворотній бік, вцілілі співробітники в лабораторних халатах. По всьому комплексу гриміла тривога, а механічний голос гучномовця неживою мовою повторював:

– Код червоний. Проект «Катарсис» під загрозою.

Загін не зупинявся, поки їхній шлях не перегородили великі металеві двері у шлюзовому відсіку. Вони були вигнуті назовні, деформація зробила механізм марним, і вода, що затоплювала коридор, ринула саме звідси.

– Чудово, просто чудово! – роздратовано пробурмотів чоловік у мантії.

Він підняв руку, і перед його очима на когніторі – персональному пристрої, що носиться на передпліччі –спалахнула голографічна карта підводного комплексу у формі піраміди. У кількох місцях блимали тривожні значки, а деякі відсіки були виділені червоним. Чоловік збільшив зображення, знайшовши відсік №3.

– Екс[2], тут поранений! – гукнув його один із бійців.

– Докторе Карлмайкле! Що сталося? – Зірвався з місця чоловік, знімаючи каптур.

Під ним відкрилося виснажене обличчя з довгим носом. На вигляд йому було близько п'ятдесяти, волосся сиве, а типова південно-американська зовнішність доповнювалася моторошною особливістю – відсутністю райдужок в очах.

– Варосе, пробач мені ... кхе ..., я повинен був це зробити, заради Брайана ... кхе ... кхе ... заради нього.

– Екс, його рани надто серйозні, – сказав один із бійців. Варос, почувши в його голосі безвихідь, зрозумів, що доктору залишилося жити лічені хвилини.

– Чарльзе, послухай мене. Мені потрібно потрапити у цей відсік. Що ти зробив? Що з проектом «Катарсис»?

Очі Чарльза розширилися від страху. Він захрипів, намагаючись набрати в легені хоч трохи повітря, і раптом закричав:

– НІ! ВАРОСЕ, ТІКАЙТЕ ЗВІДСИ! Я… МИ ПОМИЛЯЛИСЯ! НЕ ВАРТО БУЛО НАМ…! Перші БОГи недаремно заблокували! ВІН ... Воно ... Все … кхе … пішло не так ... кхе ... воно не повинно було ... кхе ... кхе ... воно ... вбило, вбило Фріду ... і інших, вб'є і ... ваааас.

Тиша, що запанувала після цього зізнання, була важчою за всю воду, що давить за стінами комплексу. Бійці завмерли. Їхніх обличь не було видно за забралами шоломів, але Варос відчув сильне напруження навколо, та й повітря стало густішим. Прокляття ... Це останнє, що їм зараз було потрібно.

– Перші БОГи? Ті самі перші? – зовсім тихо запитав один боєць у іншого.

– Так. Блокувальники Обчислювальної Гібридизації. Люди, наділені правами контролю в мережі «Фрактал». Версії до першого Сплеску. Вони навіть відмовилися від реального світу заради одного завдання – протидія неконтрольованому злиттю людського мозку з мережею «Фрактал». – Так само тихо відповів боєць.

– Ха! Вийшло не дуже.

Ексельсіор мовчав, осмислюючи слова вмираючого, а потім, наче прийнявши якесь важке рішення, різко підвів голову.

– Джеріко! – вигукнув Варос.

– Так, Екс?

– Воду з відсіку №3 потрібно прибрати. І вимкни це довбане сповіщення.

Гучномовець, що повторював тривожні повідомлення, нарешті замовк.

– Через відмову основного реактора та втрату живлення головна насосна станція не працює, – озвався Джеріко, дивлячись на когнітор, на екрані якого мерехтіли схеми комплексу, – запасних генераторів вистачить, але тільки на це. Після скидання вони вимкнуться. Ми залишимося повністю без енергії.

Варос голосно зітхнув:

– Бери двох людей і вирушайте до серверів. Зробіть аварійне відведення води з відсіку №3 у відсік №1. На це ще вистачить потужності. – Дивився Варос на ті ж схеми, тільки на своєму когніторі.

Бійці переглянулись між собою.

– Але, Екс… Там ще є в'язні. Ми не провели їхню евакуацію…

– НЕГАЙНО! – голос Вароса вдарив у вуха як постріл, не залишаючи жодної крихти сумніву чи можливості заперечити.

– Прийнято. Сорусе, Притчете, за мною.