9. Зрадниця

Прийшовши до тями, я зрозуміла, що під моїми ногами немає твердої поверхні, а навколо лише темрява. Якби не важке дихання збоку та не мої рухи руками, якими я намацала чиюсь голову, я б не збагнула, що мене хтось несе, закинувши на плече. Недовго думаючи, я зрозуміла, що серед нас лише у Берні вистачило б сили нести мене в обладунках.

— Як відчуття? — запитав він із натугою.

— Я нічого не бачу, — промовила я тремтячим голосом. — Я втратила зір?

— Ха-ха, — посміявся Берні, опускаючи мене на землю, де я нарешті відчула щось тверде під ногами. — Зараз зніму, почекай.

Лише коли він опинився позаду й почав щось смикати на моїй потилиці, я зрозуміла, що на очі мені зав’язали щільну тканину. Голова здавалася чужою, наче затерпла, тому я спершу навіть не помітила цієї пов’язки. Як тільки Берні зняв її, в очі вдарило світло ліхтарів усіх інших, які мовчки дивилися на мене.

— Ох, твою ж… — протягла я, прикриваючи очі долонями.

— Це Міта сказала тобі очі чимось прикрити, — промовила Кунц і кивнула за мою спину.

Примружившись, я обернулася й побачила Міту. Вона, як і Берні, виглядала втомленою. Щоправда, на її плечі лежала непритомна Маяк.

— Що з нею? — запитала я, протираючи очі.

— Не знаю, — байдуже відповіла Міта, переклавши малу на інше плече. — Ти нарешті прокинулася, тож ходімо далі. Я жахливо хочу вийти з цих підземель і прийняти гарячу ванну.

— Так, звісно, — відповіла я, оглянувши всіх інших, щоб переконатися, що всі цілі й присутні, а потім рушила за Мітою. На щастя, вона мала гарну пам’ять і точно знала, як вибратися. — Гаряча ванна зараз дороге задоволення. Тут навіть про теплу вологу ганчірку мріяти не завжди доводиться.

— Я можу собі дозволити дрова, — задумливо сказала Міта з сумним обличчям. — Я розумію, що деревина в Лудвіг доставляється не без крові. Але якби не можливість полежати в теплій воді, я б уже давно склала ласти. І, Смарагд, забула сказати: те око зараз у Кунц, тому тримайся від неї подалі, поки ми не здамо його вченим. Схоже, воно подіяло тільки на тебе.

При одній згадці про те, що сталося, мене пройняв холодний страх, змусивши здригнутися. Очі досі нили, але добре, що кровотеча припинилася.

— Спершу ті зуби в Іво, потім мої очі… Часто таке буває? — запитала я, поглянувши на Іво, яка час від часу трималася за живота, ніби боячись, що в ній можуть бути ще якісь частини тіла.

— Нічого подібного, Смарагд, — відповіла Міта, коли ми нарешті вийшли в те просторе приміщення, де нас минулого разу атакував монстр. — Наша робота стає дедалі небезпечнішою. Скоро ми почнемо гинути, як мухи. Якщо тобі цікава моя думка.

Її слова, враховуючи досвідченість, викликали тривогу. Однак я сподівалася, що смерть омине нас стороною.

Дорога назад була важкою, але надія побачити сонячне світло, нехай і під клятим чорним туманом, додавала сил. Всю дорого, аж до самих дверей із підземелля, де її забрали вчені, Маяк до тями так і не прийшла. Нових синців на ній не було, а значить це точно не через Міту.

До нас підійшла Марія, яка розпитала про знайдене око й уважно його оглянула. Судячи з її виразу обличчя, ми принесли щось справді важливе. Потім вона уважно вислуховувала Міту, яка щось пояснювала й вказувала на велику карту. Здається, Міта домалювала на ній розвідані нами тунелі. Припускаю, що вона також повідомила про місце, де залишилося тіло того дивного монстра.

— Смарагд, у тебе засохла кров навколо очей, — промовила Марія, коли нарешті відірвала погляд від карти. Вона підійшла до мене ближче, тримаючи в руках око, на що я відповіла кількома кроками назад. — Щось сталося? 

Я одразу ж доторкнулася до шкіри біля очей і справді відчула щось засохле. Хоча я вмилася ще в підземеллях, схоже, зробила це абияк.

— З моїх очниць текла кров, коли я поглянула в це око, — відповіла я, на мить пригадавши ті моторошні відчуття. — Краще тримай його подалі від мене, Маріє.

— Було ще щось дивне? — запитала вона з цікавістю, відходячи трохи далі.

— Іво виблювала людські зуби. Після того, як на нас напав той монстр, — втрутився Берні й злегка хлопнув Іво по плечі. — Не свої.

— Придурок, — роздратовано відповіла Іво.

— Ви їх принесли з собою? — запитала Марія, не зважаючи на незручність, яку відчувала Іво. — Як на них реагувала Маяк?

— Там залишили. Вона ніяк не реагувала, — в розмову втрутилася Міта. — А тепер, якщо ми закінчили з балачками, я б хотіла нарешті піти.

— Хм, тоді можете бути вільні, — відповіла Марія, глянувши на важкі двері до підземелля. — Завтра піде інша команда, а ви будьте готові на післязавтра. Тільки підете не в підземелля, а назовні.

— Назовні? — здивовано запитала я, озвучивши думки всіх інших. — Навіщо?

— Поясню пізніше. А зараз ідіть займайтеся своїми справами, — сказала Марія, немов відрізала. — На виході вам видадуть невелику платню за сьогодні. Вважайте, що це вам за старання.

Міта, Берні та його найманці пішли одразу, а Кунц та Іво залишилися осторонь, обговорюючи щось між собою. Я ж залишилася поруч із Бірґером і Марією.