Глава 26. Пророцтво на краю арени

Перше випробування було в самому розпалі. Рев драконів змішувався з криками натовпу, а в повітрі пахло паленою землею та магією. Касс сиділа на трибунах між Драко та Астрою, намагаючись зосередитися на полі, але дивна тривога яка літала в повітрі біля Астри, не давала їй спокою.

Раптом Астра нахилилася до неї. Її голос був ледь чутним шепотом, що прорізав гул стадіону. Вперше в житті вона порушувала власне правило — ніколи не втручатися в потік часу.

— Касс, послухай мене уважно, — просичала Астра. — Тіні згущуються. Твій шлях обривається занадто рано. Тобі загрожує небезпека, яку ти навіть не здатна уявити.

Касс на мить заціпеніла. Вона не знала про здібності Астри, але в її голосі була така крижана впевненість, що ігнорувати це було неможливо. Проте замість страху в душі Касс відлунило дивне смирення.

— Що за маячня, Астро? — відповіла Касс, намагаючись усміхнутися, хоча в її голосі відчувалася важка нотка розуміння. — Про що ти взагалі говориш? І головне «знову загадками»?

Астра замовкла. Вона бачила фінал — бачила, як нитка життя Кассіопеї обривається 2 травня в 17 років, але все інше було затягнуте густим, непроглядним туманом. Вона не бачила ні вбивці, ні причини. Лише туманну порожнечу.

Касс ти... помреш 2 травня в 17 років, — раптом пошепки, майже одним подихом, промовила Астра.

— Хм?!, тобто ти кажеш, що я помру 2 травня коли мені буде 17?~, — тихо підсумувала собі Касс, дивлячись як на арені спалахує вогонь китайської метеорки. Вона не відчула жаху. Навпаки, це число — 2 травня — відгукнулося в її голові глухим, знайомим дзвоном, ніби вона вже колись багато разів викреслювала його в календарі..., та й не тільки його, а й інші числа...

— Але як я можу це змінити? — запитала вона. В її очах не було страху, лише щира цікавість дитини, яка розбирає зламану іграшку, щоб подивитися, що там всередині.

Я... не знаю... — видихнула Астра, вражена цією відсутністю паніки. Драко поруч раптом здригнувся і різко повернув голову до них, відчувши через зв'язок крижаний протяг, що пронісся крізь Касс.

— Ех, якщо навіть ти не знаєш подробиць, то що я можу вдіяти? — Касс ледь знизала плечима. — Я десь чула, що смерть — це просто ще одна велика пригода. Хіба ні?

Обіцянка крізь час

Астра хотіла щось заперечити, її очі пашіли відчайдушним бажанням довести свою правоту, але Касс різко перебила її:

— Ладно, забудь! Давай просто дивитися турнір. Зараз не час для траурних промов.

Астра продовжувала стояти на своєму, її пальці вп’ялися в край сидіння. Вона не звикла, що її попередження сприймають так легко. Проте наступні слова Касс змусили її заціпеніти.

Хм? — Касс помітила повне занепокоєння та «біль» Астри...

— Давай так, — Касс поклала руку на тремтяче плече Астри, і ця її присутність на мить заспокоїла провидицю. — Якщо я й справді помру в 17... ну, тобто якщо в мене буде шанс переродитися чи повернутися. — Касс не знала, звідки в неї це дивне відчуття, але вона була впевнена: смерть — це не кінець її шляху.

— Ти будеш першою, кому я про це розповім. Обіцяю! Тоді ми, можливо, ми щось придумаємо разом. У наступному житті... або в цьому. — Раптом її вогняно-льодяна магія всередині раптом лагідно «штовхнула» її в серце, ніби «погоджуючись» з обіцянкою.

Звісно якщо я встигну забігти до тебе на чай до того, як ти постарієш~. — вона весело підмигнула, на що й «магія», також «усміхнулась».

Ці слова, попри їхню абсурдність, раптом принесли Астрі дивне заспокоєння. Касс відчувала, що все буде добре, навіть якщо шлях до цього «добре» лежатиме через темряву. Вона знову повернулася до видовища на арені, залишивши Астру наодинці з її видіннями та новою, химерною надією.