Глава 25.3. Карти долі та приховані серця

— Отже, кому першому гадати на кохання? — запитала Касс, перетасовуючи колоду, яку вона витягла невідомо звідки. Погляд її став відстороненим, а голос набув дивної глибини.

Першою була Пенсі. Вона довго розповідала про свій ідеал — сильного, владного чистокрового мага. Касс розклала карти, і на мить у її очах промайнуло здивування. О ні, тільки не цей горе-герой у окулярах... Але вона відповіла так туманно, що ніхто нічого не зрозумів.

— Твій шлях — це полум’я, що народжується з крижаної зневаги. Ти знайдеш того, хто змусить тебе зненавидіти свій власний світогляд, перш ніж ти зможеш покохати його самого.

Пенсі нахмурилася, не здогадуючись, що за цими словами ховається тернистий шлях від ненависті до всепоглинаючого почуття до «Хлопчика-що-вижив».

Блейз Забіні, описуючи свій тип, говорив про пристрасть і непокірність. Касс глянула на його розклад. Хм? Джинні Візлі, цікаво-цікаво~.

— Ти шукаєш сонце, Блейзе, але воно обпалить тебе. Твої стосунки будуть як танець на лезі ножа. Ти зустрінеш ту, чиє ім’я асоціюється з вогнем, і твоя байдужість розіб’ється об її впертість.

Блейз лише іронічно хмикнув, хоча всередині відчув дивний неспокій.

Для Тео Нотта випала та яка «не від світу цього», тобто Луна Лавґуд. Його ідеал — тиша і розум — знайшов відображення у дивних картах Касс.

— Твоє кохання прийде з іншого світу, Тео. Ти не помічаєш її зараз, але вона — та єдина, хто бачить те саме, що й ти. Від цілковитого нерозуміння ви прийдете до єдності душ.

Настала черга Драко. Він ретельно описував дівчину, яка була б його гідною, і Касс знову побачила Герміону... Тц! Я так й відчувала!~.

— Твій шлях найважчий, Драко. Твій тип — це твій ворог. Ви будете нищити один одного, поки не зрозумієте, що ви — дві половини одного цілого. Це буде любов, народжена з попелу війни.

«Драко, я ж казала: "Як Герміона?"» — долетіла до нього її глузливо весела ментальна думка. Драко лише міцніше стиснув кулаки, намагаючись не видати свого збентеження.

Вирок для Астри та мрії Касс

Коли черга дійшла до Астри, Касс довго дивилася на карти.

— Твоє кохання — це той, хто навчить тебе жити по-справжньому, а не лише бачити тіні... Це людина, яка змусить тебе змінити свою долю.

Астра слухала це з гірким відчуттям. Вона ж бачила: Касс не знайде свого типу, бо вона помре в сімнадцять. Але чомусь Астрі стало не радісно, а сумно. Вона знала Касс лише три роки, але відчуття було таке, ніби вони пов’язані вічність. Їй стало не по собі, від своєї жорстокості та байдужості, до життя...

— Касс, а собі не погадаєш? — раптом запитав Блейз.

— Навіщо? — Касс відклала карти. — Я не можу гадати собі. Можливо, я ніколи не зустріну ту людину. Мій тип — як у книзі «Моя кохана принцеса», яку вона читала минулого літа..., Ех звісно він, хоть і головний герой але... — Касс задумливо подивилась на вогонь, і легко стиснула обкладинку улюбленої 2 частини, книги «Вогонь і Тиша». Їй здавалося, що їхня історія «кохання», дуже печальна..., — Це хоть і просто «кошмар» Каспіана. Але так хочеться щоб його дружина... Ліліана, виявилась переродженню принцесою Селестією~. — тихо та мрійливо мовила Касс. А у вітальні через це запала специфічна тиша. Блейз призупинив келих із соком біля губ, а Пенсі розгублено кліпала віями. Для слизеринців, вихованих на суворих магічних трактатах та родових хроніках, її слова звучали як шифр невідомою мовою.

— Е-е-е... Касс? Хто такий Каспіан? Це якийсь закордонний хлопець, із чистокровного роду? — обережно запитав Теодор Нотт, намагаючись знайти логіку в її словах.

— І при чому тут кошмари про принцес? — додала Пенсі, скрививши носа. — Це що, про якусь маґлівську дівчину?

Касс подивилася на їхні спантеличені обличчя і відчула, як романтичний туман у її голові миттєво розсіявся, зіткнувшись із суворою реальністю Слизерину. Вона важко, по-дорослому зітхнула, і цей звук змусив Драко здригнутися від несподіваної ваги, що прозвучала в її грудях.

— Ладно, забудьте! — кинула вона з легким відтінком суму, але вже наступної миті її очі знову заіскрилися «живучою» та радісною енергією. — Хоча~ ви краще б почитали, б цю книгу, і також мою улюблену!... Вам би вони точно сподобалась! В книзі «Моя кохана принцеса» стільки драми, що ваші інтриги навколо старост здалися б дитячим садком.

Так ладно~ ви питали про мій тип?, ну~... Напевно той, хто любитиме понад усе..., хто ніколи нізащо не зрадить, зробить усе щоб добитись мене~, ну й можна було б те що скажу...

О!~... 2 роки тому я прочитала одну фразу, яку у сні Каспіана сказала помираюча принцеса Селестія «Навіть якщо шляхи будуть неможливими, ти ж знайдеш мене?», а він тоді відповів «Так! обов'язково..., навіть якщо їх не буде зовсім..., Я обов'язково знайду тебе!»... Це було так романтично~. Було б прекрасно, якби таке і в житті хотяб сказали! Але це напевно...

«Касс, ти знову витрачаєш час на ці паперові фантазії без краплі магічної логіки? Це ж... маґлівський примітивізм. Там навіть інгредієнтів для зілля не описують!» — пролунав його голос у її голові, хоча він сам крадькома запам’ятав назву, щоб потім знайти цю книгу.

Касс ледь помітно всміхнулася, не відриваючи погляду від вогню, і її думка торкнулася його розуму м’яко, але з легким «уколом»:

«Драко, ти нічого не розумієш. Ти ж зайнятий тим, що вивчаєш, як правильно задирати ніс перед першокурсниками... А якщо ти й читаєш, то це зазвичай нудні родові хроніки про те, як твій пра-пра-дідусь купив черговий замок. Тобі не вистачає уяви, щоб зрозуміти: іноді «неможливе» — це єдине, заради чого варто жити».

— І хто тобі подобається зараз? Ну, хоча б візуально? — перебиваючи «задумливу» Касс, раптом підморгнувши спитала Пенсі, ще досі роздумуючи над щирою розповіддю Касс, про таку «романтику».

— Ну... Седрик Діґорі, — чесно зізналася Касс, через що її вогняно-льодяна магія легко та на мить «сколихнулася» люблячим теплом. Злегка почервонівши, Касс мрійливо, «любляче» та «дитяче» відповіла. — Він красивий і милий, справжній принц із казок, які я читала в дитинстві... ну, він як мрія!~.