Глава 23.2. Четверте ім’я та невідомість

Вечір оголошення чемпіонів був сповнений електричної напруги. Великий зал потопав у напівтемряві, і лише блакитне сяйво Кубка Вогню вихоплювало з темряви обличчя студентів. Касс сиділа поруч із Драко, намагаючись дихати спокійно та рівно. Кожен викид магії з Кубка здавався їй дивно, майже до болю знайомим.

Коли Кубок обрав Віктора Крама, Флер Делякур та Седріка Діґорі, зал вибухнув аплодисментами. Але Касс відчувала: це ще не кінець. Її передчуття — та сама вогняно-льодяна магія справжньої суті — раптом забилося об стінки серця, немов птах у клітці.

Спокій магії душі

Раптом полум’я в Кубку знову змінило колір на криваво-червоний. По залу прокотився важкий, густий гул. Касс відчула, як її власна душа входить у резонанс із артефактом. У цю мить перед її очима постав білий простір, затягнутий туманом, і химерних 95 згаслих ниток що ніби тягнулися назад, — попелясті сліди минулих життів, яких вона не пам'ятала. І лише 4 яскравих та ніби «живих» ниток які мерехтіли, тягнучись прямо від неї в туман який здавався нескінченністю..., тоді як — 5 серед живих — чомусь пульсувала прямо в її долоні, обпікаючи холодом — це було її ”зараз”, про яке вона ще не здогадувалась.

З Кубка вилетів четвертий клаптик пергаменту.

— Гаррі Поттер, — прошепотів Дамблдор, і це ім’я прозвучало як вирок.

У цей момент магія всередині Касс ледь не розсміялася. В очах дівчини на мить промайнуло біле полум’я та глибока іронія. Це було дежавю, яке Касс не усвідомлювала.

«І що це було?» — подумки запитала Касс сама себе. — «Знову Гаррі Поттер кудись вплутався... Втім, це не моя справа» — подумала Касс, але вмить здригнулася. Звідки в неї це «знання»?

Вона стиснула кулаки так сильно, що нігті вп’ялися в долоні. Намагаючись заспокоїтися, вона почала силою волі «заморожувати» свої дивні передчуття, заштовхуючи їх у найтемніші куточки свідомості. Вона фізично відчула, як вогняно-льодяна магія всередині покірно засинає. Дівчина просто хотіла, щоб цей Турнір пройшов як найшвидше і без зайвих проблем.

Тіні підозри

Драко, теж вловивши через їхній зв’язок короткий спалах сліпучого світла, туман та нитки, різко повернувся до неї. У нього самого на мить потемніло в очах від несподіванки.

«Касс, що це було?» — його думка була сповнена справжнього переляку.

Касс повільно й спокійно видихнула.

— Не знаю, Драко, — нервово відповіла вона, уникаючи його погляду. — Дивись... Поттер знову в центрі уваги.

Вона вдягла маску ідеальної байдужості, хоча всередині все ще все тремтіло від нерозуміння того, що сталося.

Астра пильно спостерігала за ними. Вона бачила, як Касс на мить «змінилася», як завмерла, дивлячись в одну точку. Астра знала, що Касс — Мелфой, але тепер вона відчула... що та інша. Спокійніша, небезпечніша... ніби вона знає все наперед.

«Ні, це неможливо!.. Чи, може, ти справді володієш якоюсь силою, Кассіопеє?» — подумала Астра, мружачись від затухаючого світла Кубка.

Відмова від гри

Поки в залі панував хаос і розгорялися суперечки, Касс просто підвелася з-за столу.

— Я йду в спальню, — кинула вона Драко. — Мені байдуже, як Поттер туди потрапив. Я не збираюся брати участь у цих іграх.

Вона йшла геть, відчуваючи в роті присмак металу та передчуття невідомості. Її душа вимагала спокою..., хоча сама Касс Тонкс ще цього не «усвідомлювала». Дівчина не підозрювала, що кожен її крок веде прямо до того майбутнього, яке Астра вже бачить у «найдрібніших» деталях.