Глава 21. Червоне небо та шепіт долі

Свято квідичу розлетілося на друзки в одну мить. Веселі крики вболівальників змінилися криками жаху, коли на табір напали люди в масках. Намети палали, а в повітрі завис запах гару та паніки.

Люціус Малфой давно зник із VIP-ложі. Драко стояв на узліссі, дивлячись на хаос. Його обличчя було блідим, а серце калатало об ребра. Він бачив постаті в капюшонах, що знущалися над маґлами, і в одній із цих постатей, за манерою тримати тростину та холодною впевненістю, він упізнав батька.

— Він там, — прошепотів Драко, радше собі, ніж Астрі, яка стояла поруч. — Навіщо це все?

Астра не здригнулася від вибухів. Вона дивилася на вогонь так, ніби читала в ньому рядки старої книги. Її погляд був порожнім і водночас занадто глибоким.

— Це лише репетиція, Драко, — тихо промовила вона. — Тіні згадують, як це — ходити при світлі місяця. Твій батько лише виконує танець, який почався ще до твого народження.

Загадки провидиці

Драко різко повернувся до неї:

— Ти знову говориш загадками! Скажи прямо — що буде далі?

Астра зробила крок до нього, її світлі очі на мить блиснули відблиском далекої пожежі. Вона знала, що Люціус і Нарцисса колись віддали свою доньку, щоб врятувати її, але в її це лише відтермінувало неминуче.

— Послухай уважно, брате, — промовила вона (хоча знала, що вони лише кузени, для світу вони були однією сім'єю). — Зірка, що зникла в тіні, повернеться. Вона буде сіяти світло, але це світло має згаснути, інакше темрява не зможе запанувати.

Драко нахмурився.

— Про що ти? Яка зірка?

Астра лише загадково посміхнулася. Вона не збиралася допомагати Касс. Навпаки, у своєму розумі вона вже вибудовувала ланцюжок подій. Вона бачила, що Кассіопея — справжня спадкоємиця Малфоїв — має якусь величезну силу. І щоб ця сила не завадила поверненню справжньої темряви, Касс повинна була загинути саме під час великої війни, на піку своєї юності.

— Ти дізнаєшся, коли прийде час, — відрізала Астра. — А зараз — дивись у небо.

У цей момент над лісом злетіла сліпуча зелена ракета, яка розгорнулася у гігантську Чорну Мітку. Величезний череп із гадюкою, що виповзає з рота, осяяв околиці мертвим світлом.

Спокій перед бурею

За сотні миль від цього жаху, у маленькому садочку Тонксів, було ідеально тихо. Касс сиділа на гойдалці, підібгавши під себе ноги. На її колінах спала Ноктюрна.

Дівчина раптом здригнулася. Їй здалося, що потилицю обпекло холодом. Вона підняла очі на зоряне небо. Десь там, далеко на півдні, зірки здавалися закритими хмарами, але тут, над її домом, вони світили яскраво.

— Дивно, — пробурмотіла вона, торкаючись серця — Відчуття таке, ніби цього року моя магія може проснутись.

Вона не знала, що в цю хвилину її рідний батько ховає маску під мантію, тікаючи від міністерських працівників. Вона не знала, що її брат стоїть у жаху під знаком смерті. І вона точно не знала, що Астра вже призначила дату її смерті у своїх видіннях.

Касс від своїх слів здригнулась, заспокоївшись закрила очі й спробувала ментально дотягнутися до Драко, але відчула лише глуху стіну відстані.

— Сподіваюся, ти там розважаєшся, Малфой, — тихо посміхнулася вона і пішла в будинок, де на неї чекав теплий чай і мирне життя, яке скоро мало закінчитися.