Глава 20. Тіні VIP-ложі

Спекотне літнє повітря над стадіоном Чемпіонату світу з квідичу було розігріте азартом тисяч чарівників. Але у VIP-ложі панувала інша атмосфера — холодна, манірна й наповнена прихованими сенсами. Драко стояв біля поруччя, випроставши спину, як того вимагав батько. Поруч із ним, немов статуя з порцеляни, завмерла Астра. Її світлі очі дивилися на поле, але здавалося, що вона бачить не гравців, а химерні візерунки долі, які ще не склалися в єдину картину.

Драко відчував дивну порожнечу в голові. Вже кілька місяців він не чув голосу Касс. Відстань була занадто великою для їхнього ментального зв'язку, і це змушувало його почуватися так, ніби він втратив одну зі своїх частин. Касс зараз була десь далеко, насолоджуючись спокоєм у Тонксів, навіть не підозрюючи про розкіш і небезпеку, що панували тут.

Запитання батька

Люціус Малфой, елегантно спираючись на свою тростину з головою змія, зробив крок до сина. Його погляд був гострим і вивчаючим.

— Ти виглядаєш розсіяним, Драко, — промовив Люціус, і в його голосі почулася ледь помітна небезпека. — Невже квідич перестав тебе цікавити? Чи, можливо, твої думки зайняті тією дівчиною зі Слизерину?

Драко здригнувся. Він ніколи не розповідав батькові про Касс детально.

— Звідки ти... — почав було він, але батько перебив його помахом руки.

— Я бачив вас разом на матчі два роки тому. Касс Тонкс, чи не так? — Люціус промовив це ім’я з дивною інтонацією, ніби пробуючи його на смак.

В пам'яті Люціуса на мить спалахнув образ дівчинки на трибунах: ті самі риси обличчя, той самий нахил голови, що й у Нарцисси. Тоді, на другому курсі сина, його серце на мить пропустило удар. Він упізнав її. Свою Кассіопею, яку вони з болем віддали Тонксам чотирнадцять років тому, щоб врятувати від гніву Темного Лорда, що насувався. Він назвав її Касс перед тим, як закрити двері, і тепер це ім’я стало її життям.

— Вона... просто однокурсниця, батьку, — сухо відповів Драко, намагаючись зберегти «маску».

Люціус нічого не відповів, лише міцніше стиснув тростину. Він знав правду, яку Драко і Касс ще не готові були почути: вони близнюки, розділені страхом батьків.

Пророчий погляд Астри

Астра, яка до цього мовчала, злегка повернула голову в бік Люціуса. Вона знала про Касс значно більше, ніж усі вони. Вона ще немовлям бачила ці сцени: як немовля Кассіопею передають Тонксам, і як її саму, доньку покійного брата Люціуса, приносять у цей дім через кілька днів як «тиху заміну» втраченому теплу.

Астра бачила майбутнє, де Касс і Драко стоятимуть по різні боки барикад, навіть коли дізнаюся про свою кров. Вона могла б сказати. Могла б попередити. Але вона мовчала. Це була не її справа, і вона не хотіла порушувати хід подій, який зрештою міг привести до її власної вигоди або до цілковитого краху.

— Сьогодні вночі небо стане червоним, дядьку, — тихо промовила Астра, звертаючись до Люціуса. — Тіні, що ховалися, вийдуть на світло. Будьте готові.

Люціус ледь помітно кивнув. Він прислухався до Астри, бо знав — її видіння ніколи не помиляються. Навіть сам Волдеморт у майбутньому шукатиме її порад.

Далеке відлуння

Поки на стадіоні розгорталася драма, Касс Тонкс сиділа на ґанку будинку Тонксів, гладячи Ноктюрну. Вона дивилася на зорі, відчуваючи дивний неспокій, ніби десь дуже далеко хтось кликав її по імені, яке вона ніколи не чула.

Вона не знала про Чорну Мітку, що скоро спалахне над лісом. Вона не знала про таємницю свого народження. Вона просто насолоджувалася нічною тишею, не здогадуючись, що її справжня сім'я зараз стоїть у золотій ложі, готуючись до повернення темряви.

— Все добре, Ноктюрно, — прошепотіла вона. — Це просто вітер.

Але це був не вітер. Це було відлуння долі, що починала свій незворотний рух.