Глава 19. Відлуння Маховика

Вечір страти Дзьобокрила був важким. Касс сиділа біля вікна в Слизеринській вітальні, дивлячись у бік хатини Геґріда. Вона відчувала, як у її свідомості пульсує збудження Драко — він разом із Кербом та Ґойлом пішов спостерігати за «справедливістю».

— Вони вже там. Кат піднімає сокиру, — пролунала думка Драко, холодна й тріумфальна. — Це кінець для того чудовиська.

Касс заплющила очі, відчуваючи нудоту. Вона нічого не відповідала, але її мовчання було важким, як свинець. Раптом почувся глухий звук удару, що долетів з боку лісу.

— Усе. Готово, — коротко кинув Драко, але Касс вловила дивну нотку в його емоціях: розгубленість. Щось пішло не так, але він сам ще не розумів, що саме.

Тіні в коридорах

Пізніше того ж вечора замок наповнився тривогою. Сіріуса Блека нібито спіймали, але потім він зник за загадкових обставин. Касс стояла в тіні біля великих сходів, коли повз неї швидко пройшли Дамблдор і Міністр магії Фадж. Вони виглядали вкрай стурбованими.

— Неможливо! Він був замкнений! Вікна заґратовані! — долетів до неї роздратований голос Фаджа.

Касс відчула, як хтось став за її спиною. Це була Астра. Її платинове волосся тьмяно виблискувало в світлі смолоскипів.

— Наш директор знову грає в ігри, — прошепотіла Астра, і в її голосі не було поваги, лише холодна аналітика. — Подивися на Драко, Касс. Він думає, що виграв, але насправді він програв цей раунд.

Касс глянула вниз. У холі стояв Драко, він виглядав приголомшеним. Він щойно почув, що Блек втік на «крилатому коні».

— Це був Гіпогриф! — люта думка Драко вдарила в голову Касс. — Це був той самий звір! Він не помер! Поттер і Ґрейнджер... я впевнений, це вони!

Касс відчула неймовірну хвилю полегшення. Дзьобокрил живий. Сіріус вільний. Вона ледь стримала посмішку, щоб Астра не помітила її тріумфу.

Завершення року

Останній вечір перед поїздом додому був тихим. Касс і Драко стояли на астрономічній вежі, дивлячись на Заборонений ліс. Драко був похмурим — його батько був у люті через втечу Блека і Гіпогрифа, і Драко відчував цей тиск на собі.

— Ми бачили те, чого не бачили інші, — подумала Касс, звертаючись до нього. — Ти знаєш правду про Петтіґру. Ти знаєш, що Блек невинний. Можливо, так і мало статися?

Драко повернув до неї бліде обличчя.

— Правда не завжди дає силу, Касс. Іноді вона лише додає проблем. Батько каже, що Блек — зрадник крові, і це все, що має значення для світу.

Він на мить завагався, а потім додав у її думках:

— Але я радий... що тобі не довелося бачити, як помирає той звір. Твоя впертість була б нестерпною.

Це було найближче до вибачення, на що він був здатний. Касс відчула тепло в грудях. Їхній другий (для неї) рік у Гоґвортсі закінчувався, і хоча попереду були темні часи, зараз вони стояли разом — двоє Слизеринців, пов'язаних таємницею, яку ніхто інший не міг зрозуміти.