Глава 18.2. Стіна мовчання

Після принизливого удару Герміони Драко став сам не свій. Він ховався від усіх, окрім Креба і Гойла, але найгіршим для нього було не фізичне приниження, а порожнеча в голові.

Касс звела справжню ментальну стіну. Щоразу, коли Драко намагався пробитися до неї звичним «Касс, ти не повіриш...» або роздратованим «Ти довго збираєшся мовчати?», він натикався на холодну, непроникну тишу.

Вечір у слизеринській вітальні був напруженим. Касс сиділа біля вогню з книгою, ігноруючи присутність Драко, який сидів навпроти і нервово постукував пальцями по підлокітнику крісла.

Астра проходила повз, її платинове волосся блиснуло у світлі каміна. Вона зупинилася біля Касс, кинувши швидкий погляд на Драко, а потім на дівчину.

— Бачу, твій «ручний дракон» сьогодні безголосий, — тихо промовила Астра, нахилившись до вуха Касс. — Дивись, щоб він не вкусив тебе від розпачу. Малфої не люблять, коли їх ігнорують.

Касс навіть не підвела очей від сторінки. Вона відчула, як Драко напружився, почувши слова сестри, але вона продовжувала тримати свою внутрішню «фортецю».

— Мені байдуже, що люблять Малфої, — холодно відповіла Касс вголос.

Астра хмикнула і пішла, залишивши після себе шлейф холодного парфуму та неприязні.

Минуло три дні. Касс поводилася так, ніби Драко не існувало. Вона проходила повз нього в коридорах, не озираючись. Вона не відповідала на його погляди в залі.

Драко почав втрачати терпіння. Його ментальний стан був хаотичним — від люті до глибокої образи. Він звик, що Касс — це єдина людина, яка розуміє його без слів, і тепер, коли цей зв'язок обірвався за її ініціативою, він відчував себе приголомшливо самотнім.

Нарешті, коли Касс піднімалася до астрономічної вежі після уроків, Драко перепинив їй шлях.

— Касс, досить! — вигукнув він вголос. Його голос тремтів від напруги. — Це вже не смішно. Ти ігноруєш мене через те, що я сказав пару слів тому ліснику?

Касс зупинилася. Вона мовчала, дивлячись на нього спокійними очима. Вона не послала йому жодної думки.

— Добре! — він кинув сумку на підлогу. — Ти хочеш, щоб я це сказав? Я перегнув палицю. Я не повинен був сміятися з того дурного Гіпогрифа, коли обіцяв тобі цього не робити.

Він зробив крок ближче, його погляд став майже благальним.

— Вибач. Я... я більше не буду так робити. Я не чіпатиму Геґріда і його звірів, якщо це так важливо для тебе. Тільки припини це мовчання. Це гірше за удар Ґрейнджер.

Касс відчула, як її внутрішня стіна почала тріскатися. Вона вловила його щире розкаяння — не тому, що він раптом полюбив Гіпогрифів, а тому, що він справді боявся втратити її.

Вона повільно видихнула.

— Більше ніколи, Драко, — нарешті пролунала її думка в його голові, м'яка, але владна. — Якщо ти даєш слово — тримай його. Особливо зі мною.

Драко відчув неймовірне полегшення, яке прокотилося по їхньому зв'язку, наче тепла хвиля.

— Обіцяю, — відповів він ментально, вирівнюючи дихання. — Більше ніколи.

Касс посміхнулася — ледь помітно, кутиками губ. Вона підняла свою сумку і пішла далі, а Драко прилаштувався поруч, наче ігнорування довжиною в кілька днів ніколи й не було.

— До речі, — додав він уже звично-нахабним тоном у її свідомості, — моя щока досі трохи болить. Ти могла б проявити трохи більше співчуття.

— Ти заслужив на кожну секунду цього болю, Малфой, — відповіла Касс, і цього разу в її думці була лише тепла іронія.