Глава 16.2. Друг і Гіпогриф

Наступного дня в Гоґвортсі панувала напружена атмосфера. Касс, яка пропустила перший урок магії, відразу почула що у коридорах перешіптувалися. Вона була в гуртожитку, коли до неї через ментальний зв'язок прийшла різка, сильна хвиля болю, змішана з люттю та образою.

— Касс! — пролунала думка Драко, настільки гучна, що Касс аж здригнулася.

— Драко! Що сталося? Що за біль? — її думка була сповнена тривоги.

Він відповів із характерною для себе драматичністю: «Це була жахлива травма! Це чудовисько, цей… Гіпогриф! Я, напевно, помру, і все через того дурня Геґріда!»

Касс швидко зрозуміла. Вона знала, що Драко намагається використовувати їхній зв'язок, щоб перебільшити своє страждання.

— Де ти? — запитала вона, і її думка стала твердою.

— У лікарняному крилі. Мій батько дізнається про це! Вони пошкодили мою руку!

Касс не відповіла, а просто відкинула книгу і побігла до лікарняного крила.

Драко лежав на ліжку, обмотаний бинтами, обличчя його було блідим. Біля нього сиділи Креб і Гойл, виглядаючи більше нудьгуючими, ніж стурбованими.

Коли Касс зайшла, Драко побачив її і на його обличчі з'явилося складне почуття: полегшення, що вона прийшла, і бажання скористатися ситуацією.

— Ти прийшла. Бачиш? — сказав він вголос, вказуючи на перев’язану руку. — Це нестерпно!

— Ти виглядаєш, ніби тебе поцілувала квітка, а не порізав Гіпогриф, — пролунала думка Касс, і в ній була нотка сарказму. Вона не боялася, що він поскаржиться на неї, і стояла на своєму, навіть якщо це був Драко.

Драко здивовано глянув на неї. — Що ти... Ти що, не співчуваєш?

Касс підійшла до його ліжка.

— Співчуваю твоєму болю. Але не твоїй дурниці, Драко. Я чула, як ви його провокували.

— Нічого ми не провокували! Він сам! Він жорстокий! — його думка була наповнена люттю.

— Драко, я люблю тварин, — сказала Касс, і ця думка була щирою. Драко знав, що вона цілими днями грається і проводить час зі своєю кішкою Ноктюрною, але не усвідомлював, наскільки глибока її прихильність до всіх істот. — Я знаю, як поводитися з істотами. Ти його образив.

Драко на мить замовк. Його ментальний захист ослаб.

— Він не повинен був бути таким… вразливим. Це дика тварина!

Касс похитала головою.

— Дика, але горда. Ти наблизився до нього без поваги. Ти міг би його вбити, якби він був у клітці. Але він вільний, і має право захищатися.

Вона подивилася йому в очі.

— Обіцяй мені, що не будеш намагатися мститися. Особливо Геґріду. Він не винен.

Драко, приголомшений її впертістю і несподіваним захистом Гіпогрифа, вперше за всю розмову, відчув себе ніяково.

— Ти… ти мені наказуєш? — пролунала його думка, але в ній не було справжнього гніву, лише здивування.

— Я вважаю тебе другом, Драко, — відповіла Касс. — Але це не означає, що я буду підтримувати твої дурні ідеї.

Драко відвернувся, але Касс відчула, як він обережно послав їй емоцію тихої вдячності за те, що вона прийшла, і обіцянку подумати над її словами.

Він прошепотів вголос, щоб не привертати увагу Креба і Гойла:

— Добре. Тепер ти можеш йти. Я маю намір насолоджуватися моїм стражданням.

Касс посміхнулася. Вона знала, що її впертість і прямі слова досягли його. Це була ще одна їхня таємниця: вона могла бути єдиною людиною, яка могла говорити з ним так відверто, і не отримувати у відповідь гніву.