Глава 15.2. Захист Лілі

Том Реддл, насолоджуючись реакцією, повернувся до Гаррі.

— Дивно, чи не так? Усе, що я залишив тут, це пам'ять, що запечатана в цьому щоденнику.

Пам'ять про того, хто через п'ятдесят років знову зможе наводити жах на світ, коли хтось із тих, кого я обрав, напише у ньому. А цей хтось виявилася бідна, дурненька маленька Джинні.

Він обійшов Гаррі, зупиняючись за його спиною, і його голос став тихішим, але ще більш отруйним.

— Але є дещо, що ти маєш мені сказати, Гаррі. Дещо, що я ніколи не міг зрозуміти...

— Чому ти вижив?

Гаррі випростався, дивлячись у холодні очі примари.

— Чому ти про це питаєш? Ти ж знаєш, як це сталося... Ти ж знаєш, хто справжній Володар Смерті!

Том засміявся, і луна від його сміху моторошно прокотилася кам'яними стінами.

— Я, Володар Смерті?! Невже ти вважаєш, що твоє виживання — це справа рук якогось великого мага? Ні, Гаррі. Це було більше ніж магія. Це була доля.

Він нахилився до Гаррі, його обличчя було сповнене гніву і нерозуміння.

— Моя чарівна паличка, щойно вона торкнулася тебе, зникла... Вона зникла! Розумієш, як це? Не залишилося нічого, окрім отого маленького шраму. Навіть найбільший чарівник світу, Дамблдор, не зміг розгадати цю таємницю. А я хочу її знати.

Гаррі стиснув кулаки, його голос був сповнений рішучості:

— Моя мама! Вона намагалася врятувати мене. Вона принесла себе в жертву! Ось чому ти не зміг убити мене!

Том відсахнувся, ніби його вдарили.

Його обличчя перекосилося від люті, а очі спалахнули червоним блиском.

— Жертва? Жертва? Дурень! Невже ти думаєш, що безглузда сентиментальна любов могла мене зупинити?! Я відкидаю це! Це був лише збіг. Нещасний випадок! Ти — лише випадковість!