Глава 13. Таємні спостереження

Вечір у Гоґвортсі був тихий, але для Касс — сповнений дивної тривоги. Вона сиділа в темному проході біля сходів, що вели до підземель Слизерину. Здавалося, замок затамував подих.

Десь унизу долинали приглушені кроки.

Касс мимоволі притиснулася до стіни, намагаючись розгледіти, хто це.

За рогом з’явилися двоє хлопців — високі, кремезні, але їхня поведінка була… дивною. Вони озиралися, наче вперше бачили коридори.

Один спіткнувся й буркнув:

— Ух… чого це я такий важкий?

Інший поклав руку на живіт і прошепотів:

— Мерлін, яке жахливе відчуття…

Касс прикусила губу. “Креб і Гойл? Але що з ними не так?”

У слизеринській вітальні Драко сидів у кріслі, недбало гортаючи книгу. Біля каміну горіло холодне зеленкувате полум’я.

Коли ті двоє зайшли, Драко навіть не підвів голови.

— Що з вами? Ви, що, не пам'ятаєте дорогу до власної кімнати? — кинув він, його голос звучав так само зверхньо, як завжди.

Гаррі (у подобі Креба) кашлянув і буркнув грубим голосом:

— Ми… просто…

Драко нарешті підвів голову і зиркнув на них з нудьгою та підозрою.

— Де ти взяв ці окуляри, Кребе?

Гаррі машинально підняв руку до обличчя, де були окуляри.

— Е-е… читав…

Драко презирливо хмикнув:

— Не сміши мене. Ти ж не вмієш читати.

Рон (у вигляді Гойла) швидко втрутився:

— Він… просто гортав.

Касс стояла біля арки, частково схована тінню, і не могла відвести погляду. Вона не розуміла, чому ці двоє поводяться так дивно.

Драко відкинув книгу і перейшов до головного, його очі холодно блищали.

— Ось що, якщо ви двоє і надалі будете такі повільні, то я не збираюся більше водити вас усюди. Якщо б мій батько дізнався, що я бігаю з вами…

Він знизив голос до майже змовницького шепоту:

— Я чув, що адміністрація Гоґвортсу от-от усуне Дамблдора. Мій батько каже, що Гоґвортс став брудним від нечистої крові. Нарешті його очистять.

Касс відчула легкий холод по шкірі. Його слова були різкі.

Гаррі (Креб) і Рон (Гойл) перезирнулися. Гаррі запитав, намагаючись зберегти низький голос:

— А хто, на твою думку, відкрив Таємну кімнату?

Драко підвівся і підійшов ближче, дивлячись на них із викликом.

— Ти що, справді не знаєш, Кребе?

— Він посміхнувся холодно, але без справжнього вогню в очах. — Ну, звичайно, ти не знаєш. Ти ж бовдур.

Він нахилився ще ближче.

— Ти лише поглянь на спадкоємця Слизерина. Усі думають, що це Геґрід… але він занадто дурний. Хто ж тоді?

Драко хитро примружив очі.

— Поттер. Поттер, еге ж? Ти ж бачив, як він робить щось підозріле?

Касс ледве стримала посмішку. “Він не розуміє, що перед ним — Гаррі й Рон,” — подумала вона, відчуваючи, як серце раптом почало битися швидше.

Гаррі (Креб) поспішно заперечив:

— Е-е… ні! Не бачив.

Драко зиркнув на нього з підозрою:

— О, а я думав, ти мій друг. Я думав, ти мій найкращий друг.

Касс помітила, що, попри зверхність, у його очах промайнула тінь вагання, коли він говорив про Поттера.

Через кілька хвилин Гаррі та Рон, обмінявшись кількома незграбними репліками, вибігли з кімнати. Драко знизав плечима і повернувся до крісла.

Касс залишилася стояти в тіні, дивлячись, як він перегортає сторінку. Його профіль у світлі вогню здавався відстороненим і самотнім.

“Чому я маю відчуття, що в ньому більше, ніж він показує?”

Пізніше, коли вона йшла до кімнати, Касс все ще думала про побачене. Вона не знала про зілля чи про Плаксу Миртл — лише відчувала, що Гаррі, Рон і Герміона замішані в чомусь великому.

Але найсильніше враження залишив Драко — його спокійна маска, його різкі слова й те, як погляд на мить спинився на ній, ніби він знав, що вона бачила більше, ніж мала.

У ту ніч Касс довго не могла заснути.

“Таємниці Гоґвортсу не завжди приховані в темряві. Деякі — у людях.”