Кассіопея: Vita Centum

Глава 3.2. В купе

Поїзд уже рушив.

Колеса ритмічно застукотіли по рейках, а за вікнами поступово почали пропливати перші краєвиди.

Касс повільно йшла коридором, заглядаючи в одне купе за іншим.

Майже всюди було зайнято.

Десь сиділи галасливі учні, десь уже розкладали солодощі, а з одного купе долинув такий сміх, що Касс навіть мимоволі усміхнулася.

Вона поправила на плечі маленький чорний рюкзак із білим бантиком і м’яким кроликом-брелоком.

На руках спокійно сиділа Ноктюрна.

— Ну й де нам тепер сісти?.. — тихо пробурмотіла Касс.

Ще кілька кроків.

І нарешті вона помітила купе, у якому залишалося кілька вільних місць.

Касс обережно відчинила двері.

Усередині сиділа лише одна дівчина.

Вона сиділа біля вікна, повністю занурившись у книжку, і, здавалося, навіть не помітила, як відчинилися двері.

Касс на мить затрималася біля входу.

— Тут вільно?

Дівчина підняла голову від книжки.

Її погляд спочатку ковзнув по Касс, потім по Ноктюрні, яка спокійно визирала з її рук.

— Так, звичайно.

Дівчина трохи посунула свої речі, звільняючи місце.

— Сідай.

Касс усміхнулася.

— Дякую.

Вона зайшла до купе й обережно зачинила за собою двері.

Касс сіла біля вікна.

Ноктюрна вмостилася в неї на колінах, кілька разів позіхнула й невдовзі солодко задрімала.

Касс тихенько усміхнулася, дістала з рюкзака свою книжку й відкрила її.

На 120-й сторінці.

Саме там, де вона зупинилася минулого разу.

— Нарешті...

Вона зручно вмостилася й знову заглибилася в читання.

За вікном миготіли зелені поля.

Потяг поступово набирав швидкість.

Касс перегорнула сторінку.

Ще одну.

І ще.

Коли вона дійшла до 160-ї, між сторінками блиснула біла закладка з маленьким малюнком літа.

Дівчина навпроти відірвала погляд від своєї книжки.

— Що читаєш?

Касс підняла очі.

— «Вогонь і тиша».

Вона трохи подумала.

— Трохи романтики. Трохи драми. І пригоди.

Дівчина зацікавлено нахилила голову.

— О, звучить цікаво.

Касс усміхнулася.

— Мені подобається.

На кілька секунд у купе запала тиша.

Потім дівчина закрила свою книжку.

— Я Герміона.

Касс здивовано моргнула.

— Герміона?

— Герміона Ґрейнджер.

Вона простягнула руку.

Касс охоче потиснула її.

— Касс.

— Просто Касс?

— Можна просто Касс.

Герміона ледь усміхнулася.

— Приємно познайомитися.

— Взаємно.

Герміона ще кілька секунд уважно розглядала нову знайому.

— Ти вперше їдеш до Гоґвортсу?

Касс кивнула.

— Так.

— ...Перший курс?

— Ні.

Касс трохи помовчала.

— Насправді я ще не знаю, до якого саме курсу мене визначать.

Герміона здивовано підняла брови.

— Тобто?

— Мені дванадцять. Але лист я отримала тільки цього літа.

Герміона насупилася.

— Це справді незвично.

— Дуже?

— Досить.

Касс тихенько засміялася.

— Значить, я особлива.

Герміона не втрималася від усмішки.

— Або дуже дивна.

— Це теж підходить.

Дівчата засміялися.

Потім розмова поступово перейшла на Гоґвортс.

Герміона розповідала про викладачів, факультети, уроки та правила, а Касс слухала з такою увагою, ніби намагалася запам'ятати абсолютно кожне слово.

Вона ставила одне питання за іншим.

— А який викладач найсуворіший?

— Професор Снейп.

— Ху... вот як. А найкращий?

Герміона задумалася.

— Це залежить від того, що саме ти маєш на увазі.

— А хто найцікавіше викладає?

— Професор Флитвік.

Касс кивнула.

— Запам'ятаю.

Герміона знову глянула на неї.

— Ти дуже багато запам'ятовуєш.

Касс знизала плечима.

— Стараюсь~. Не хочу щось пропустити.

За вікном промайнула чергова зелена галявина.

Поїзд мчав уперед.

А Касс, уперше прямуючи до Гоґвортсу, навіть не здогадувалася, наскільки незвичайним буде цей навчальний рік.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше