Глава 1,1: Дитинство та Лист

Маленьке містечко серед звичайних маглівських вулиць жило своїм звичним ритмом.

Вранці відчинялися магазини, діти бігали подвір’ями, жінки поверталися з базару з важкими пакунками, а старенькі чоловіки збиралися на лавках і неквапливо обговорювали останні новини.

Автомобілі проїжджали вузькими вулицями.

Десь гавкав собака.

З відкритих вікон долинала музика, сміх або чиїсь сердиті крики.

Здавалося, нічого незвичайного тут ніколи не відбувалося.

І саме тому ніхто особливо не звертав уваги на один будинок на самій окраїні містечка.

Він був невеликим, затишним і трохи старомодним.

Навколо нього ріс сад, у якому навесні розквітали квіти, влітку визрівали яблука, а восени доріжки вкривалися золотим листям.

Тут жила сім’я Тонкс.

А точніше — Андромеда, Тед, Німфадора і маленька Касс.

Дівчинка з платиновим волоссям і холодними, але напрочуд добрими сірими очима.

Її звали Касс Тонкс.

Вона ніколи не сумнівалася у своєму імені.

Для неї «Тонкс» було не просто прізвищем.

Це був її дім.

Її родина.

Її світ.

Андромеда й Тед любили Касс не менше, ніж рідну доньку. 

Для них вона давно перестала бути просто дитиною, яку вони колись взяли під свою опіку. Вона була їхньою донькою.

Касс росла в атмосфері тепла, турботи й безумовної любові.

Ніхто ніколи не давав їй відчути, що вона чужа...

Навпаки.

Для Андромеди Касс була донькою.

Для Теда — маленькою принцесою, яку він обожнював балувати.

А для Дори…

Для Дори вона була молодшою сестрою.

Щоправда, спокійною дитиною Касс назвати було складно.

Дуже складно.

Вона була вперта.

Дуже.

Якщо щось вирішила — переконати її було майже неможливо.

Касс могла сміятися саме тоді, коли всі інші намагалися зберігати серйозність, ставити дорослим по десять запитань поспіль і сперечатися з Тедом, якщо була впевнена, що має рацію.

Особливо часто це траплялося з Німфадорою.

Старша на сім із половиною років, Дора давно звикла до своєї ролі старшої сестри.

Вона могла дражнити Касс.

Могла забрати її від телевізора, якщо та засиджувалася допізна.

Могла сердито сказати:

— Ти нестерпна.

А вже через кілька хвилин сидіти поруч і розчісувати їй волосся.

Для Касс це і було коханням.

Справжнім.

Простим.

Домашнім.

Вона не знала, що її життя було побудоване на одній великій таємниці.

Не знала, що ім’я, яке їй дали при народженні, було зовсім іншим...

довшим.

Не знала про своє справжнє походження.

Не знала, що десь далеко існували люди... пов’язані з нею набагато сильніше, ніж вона могла уявити.

Не знала, про те що їй колись доведеться дізнатися набагато більше.

Та й про це сама Касс не думала.

Для неї існувало лише те, що вона бачила щодня.

Будинок.

Сад.

Мама.

Тато.

Дора.

Її маленька, але затишна кімната.

Улюблені книжки.

Старі іграшки.

М’яка ковдра.

І вузькі вулички містечка, де майже всі знали одне одного.

Цього їй було достатньо.

...

Щоправда, Касс мала одну дивну особливість.

Вона зовсім не вміла контролювати свої емоції.

Особливо в дитинстві.

Коли злилася — навколо неї ставало то холодніше, то палало вогнем, а деякі речі могли тріснути або впасти.

Коли плакала — з полиць незрозумілим чином падали предмети.

Коли надто сильно раділа — навколо неї спалахували маленькі іскорки, а легкі речі починали повільно підійматися в повітря.

Спочатку Андромеда й Тед намагалися переконати себе, що це просто дивні збіги.

Один раз.

Другий.

Третій.

А потім перестали.

Особливо після одного випадку.

ДИТИНСТВО ТА МАГІЯ 

Касс тоді було близько трьох років.

Того дня вона повернулася додому в сльозах.

Дора відразу помітила це.

— Касс? — вона присіла перед сестрою. — Що сталося?

Касс лише сильніше стиснула в руках маленьку зламану іграшку.

— Я більше з ними не дружу…

— З ким?

Дівчинка схлипнула.

— З дітьми з двору.

— Вони щось зробили?

Касс сердито витерла сльози рукавом.

— Вони сказали, що я дивна!

Дора насупилася.

— Ну… ти справді трохи дивна.

Касс підняла на неї обурений погляд.

— ДОООРО!

— Але в хорошому сенсі! — швидко додала та, ледве стримуючи сміх.

Проте Касс було не до жартів.

Вона тупнула ногою.

— Вони сказали, що я не така, як вони!

— І що?

— І що я не можу з ними гратися!

Голос дівчинки затремтів.

— Вони... зламали мою ляльку!

Дора вже хотіла щось відповісти, але Касс раптом знову розплакалася.

Цього разу сильніше.

Її маленькі плечі здригалися від образи.

— Я просто хотіла гратися…

Дора відразу змінила вираз обличчя.

Вона вже не жартувала.

— Гей…

Дівчина обережно обійняла сестру.

— Це не означає, що з тобою щось не так.

Касс схлипнула їй у плече.

— А тоді чому вони так думають?

— Бо діти іноді бувають дурними.

— Ти теж була дурною?

— Я? Ніколи.

Касс підняла голову.

— Точно?

— Абсолютно.

— А мама казала, що ти одного разу…

— Не слухай маму.

Касс крізь сльози тихо засміялася.

Але через кілька хвилин, коли Дора, зачинила за собою двері, слова дітей знову залунали в голові. Але тепер вони не ранили, а обпікали.

«Дивна».

«Ми не будемо гратися з тобою».

«Чужа».

«Плакса».

«Зайва».

— Ну й не треба, — крізь зуби процідила Касс.

Вона підскочила до великого овального дзеркала. Дихання збилося, груди важко здіймалися. Вона вп’ялася поглядом у своє відображення. Червоні від сліз очі більше не плакали — вони палали.

Касс стисла кулаки до білих кісточок. Образа всередині переростала в гарячу, некеровану лють. Кров запульсувала у скронях, як скажена.