Розділ 34

Тарас так і не встиг зрозуміти, що саме сталося.

Примарна постать, яка весь цей час нерухомо стояла над ним, повільно простягнула руки й торкнулася його грудей. Крижані пальці Кассандри наче пройшли крізь одяг, шкіру та плоть, не зустрівши на своєму шляху жодного опору.

Наступної миті безтілесна постать привида безшумно подалося вперед.

Кассандра увійшла в нього.

Її силует розчинився в тілі Тараса, наче туман, що вбирається в землю після дощу. Свідомість чоловіка миттєво згасла. Думки обірвалися одна за одною, страх зник, а потім розчинилося й саме відчуття власного «я», поступаючись місцем чужій волі.

Кассандра швидко й упевнено перехопила контроль над тілом своєї жертви — так, наче вдягала звичний одяг.

Кілька секунд вона просто сиділа нерухомо, прислухаючись до нових відчуттів.

Дихання.

Серцебиття.

Вага власного тіла.

Вона підняла перед собою ліву руку Тараса, повільно стиснула й розтиснула пальці, уважно розглядаючи долоню. Потім зробила те саме з правою.

Поворушила плечима.

Повернула голову.

Оцінила координацію рухів.

Нова оболонка підходила.

Кассандра підвелася з дивана й попрямувала до ванної.

Поки за броньованими дверима квартири двоє найманих охоронців продовжували нести службу, вона змила з тіла Тараса сліди нічного кошмару, прийняла душ і перевдягнулася у свіжий одяг, знайдений у шафі.

За кілька хвилин від колишнього Тараса не залишилося нічого.

Ні розпатланого вигляду.

Ні тремтіння.

Ні слідів недавньої паніки.

Кассандра поправила одяг, ще раз подивилася на себе в дзеркало й спокійно вийшла з ванної.

Клацнули замок і засуви.

Важкі вхідні двері безшумно відчинилися.

Охоронці різко обернулися, миттєво зібравшись і приготувавшись до будь-якої несподіванки.

Однак перед ними стояв їхній роботодавець.

І все ж щось було зовсім не так.

На обличчі Тараса не залишилося ані найменшого сліду недавнього страху. Погляд став зосередженим і крижаним, рухи — виваженими, спокійними й незвично впевненими.

Старший із бійців кілька секунд мовчки вивчав його, наче намагався зрозуміти, чи справді перед ним та сама людина, яку вони бачили кілька годин тому.

— Ви щось хотіли? — обережно запитав він.

— Так, — рівним, чужим за інтонацією голосом відповів Тарас. — Провести розрахунок.

Він спокійно засунув руку в кишеню піджака, дістав тугу пачку купюр і, навіть не перераховуючи гроші, простягнув її охоронцеві.

— Цього вистачить?

Чоловік машинально взяв гроші й швидко пробігся поглядом по пачці.

— Так... більш ніж.

— Добре. У такому разі ваших послуг я більше не потребую. Ви вільні.

Другий боєць насупився.

Він надто добре пам’ятав, у якому стані ця людина зачинялася у квартирі кілька годин тому. Тоді Тарас виглядав так, наче готовий був зірватися від одного необережного слова.

Тепер перед ними стояла зовсім інша людина.

— Ви впевнені? — усе ж перепитав він.

Тарас повільно повернув до нього голову.

— Абсолютно.

В одному цьому слові було стільки холодної остаточності, що охоронець більше не став сперечатися.

Тарас зачинив двері просто перед їхнім носом, не чекаючи нових запитань.

За дверима на кілька секунд запала тиша.

Охоронці спантеличено переглянулися.

Один знизав плечима.

Другий нічого не сказав.

Вони зібрали свої сумки, попрямували до ліфта, спустилися вниз, вийшли з під’їзду й сіли в автомобіль.

За кілька хвилин машина зникла за поворотом.

***

Такий поворот подій змусив Алісу Воронцову, яка вже починала засинати, миттєво прокинутися.

Вона сиділа на пасажирському сидінні автомобіля Максима Барсова, припаркованого неподалік у дворі, й уважно спостерігала за тим, що відбувалося.

Спочатку дівчина побачила охоронців, які вийшли з під’їзду.

Потім помітила, як вони сіли в автомобіль і поїхали.

Аліса насупилася.

Щось відбувалося.

Але що саме, вона поки не розуміла.

Приблизно через пів години двері під’їзду знову відчинилися.

На вулицю вийшов Тарас.

Умитий.

Спокійний.

Одягнений у чистий одяг.

Він ішов упевненою, розміреною ходою, наче цієї ночі взагалі нічого незвичайного не сталося.

І саме це насторожило Алісу найбільше.

Вона ще кілька секунд дивилася йому вслід, не в змозі позбутися неприємного відчуття, що виникло десь глибоко всередині.

Журналістське чуття не просто зашепотіло.

Воно буквально завило на весь голос:

тут щось не так.

Аліса швидко дістала телефон, набрала повідомлення Барсову й відправила його.

«Біля будинку Тараса відбувається щось дивне».

Відповіді вона чекати не стала.

Безшумно відчинила двері автомобіля, вибралася назовні й рушила слідом за Тарасом, намагаючись триматися на деякій відстані.

Вона ще не знала, куди він прямує.

Але була впевнена в одному: відпускати його зараз не можна.

***

Ще через тридцять хвилин до залишеного автомобіля швидкою ходою підійшов Максим Барсов.

Він уже збирався щось сказати Алісі, коли помітив порожнє пасажирське сидіння.

Слідчий зупинився.

Смикнув ручку дверей.

Відчинив їх.

Швидко окинув поглядом салон.

Порожньо.

Аліси не було.

Барсов випростався й кілька секунд мовчки дивився на порожнє місце поруч із водійським сидінням.

— Чорт...

Він дістав телефон і спробував зв’язатися з дівчиною.

Безрезультатно.

А трохи згодом слідчий дізнається і про зникнення Тараса.

Пояснення охоронців не проллють світла на події цієї ночі. Вони лише підтвердять, що Тарас сам відпустив їх і виглядав цілком спокійно.

Жодних погроз.