Розділ 28

Кассандра уважно стежила за тим, як Тарас, залишивши машину на стоянці, неквапливо прямував до свого будинку. Було видно, що настрій у нього піднесений — легка, самовпевнена хода видавала людину, у якої день явно вдався. Він ішов не поспішаючи, наче нікуди не квапився і був цілком упевнений, що сьогодні ніщо не здатне зіпсувати йому вечір.

Навряд чи після повернення він залишиться вдома. Найімовірніше, переодягнеться, приведе себе до ладу й знову рвоне кудись у бар. Кассандра вже майже бачила цю картину: галаслива компанія, випивка, самовдоволена усмішка і повна відсутність навіть думки про те, що зовсім скоро його безтурботний вечір може закінчитися.

Кассандра не могла до пуття пояснити ні це дивне передчуття, ні друге, ще тривожніше відчуття, яке вже деякий час жевріло десь глибоко всередині й буквально кричало: Небезпека.

Воно не було схоже на звичайну тривогу. Радше нагадувало ледве вловимий внутрішній сигнал, який з кожною хвилиною ставав дедалі наполегливішим. Десь на межі свідомості щось підказувало їй: те, що відбувається навколо Тараса, — лише частина того, що зараз справді важливо.

Раніше з нею такого не траплялося. А до власного чуття Кассандра звикла дослухатися.

Саме тому, на мить відірвавши холодний погляд від Тараса, вона повільно оглянулася довкола. Просто дивилася на вулицю, стоянку, під'їзди й вікна будинків, дозволяючи погляду ковзати по звичних деталях. Нічого незвичайного. Принаймні на перший погляд.

Але потім щось усе-таки привернуло її увагу.

Не відразу. І далеко не з першого разу — але вона їх помітила.

Спочатку — одних спостерігачів. Тих, хто пильно тримав Тараса в полі зору, не наближаючись до нього й ніяк не видаючи свого інтересу. Їхня увага була надто зосередженою, надто вивіреною, щоб вважати її випадковим збігом.

А потім Кассандра помітила других...

Тих, із ким їй уже одного разу довелося зіткнутися в нічній сутичці.

Цього разу вона впізнала їх майже одразу. І від цього всередині неприємно холодно ворухнулося те саме передчуття, яке кілька хвилин тому не давало їй спокою.

Тепер усе ставало значно цікавішим.

Якщо перша група вела хлопця, то ці, другі, явно прийшли по неї.

Кассандра ще кілька секунд продовжувала дивитися в їхній бік, ніяк не виказуючи того, що виявила стеження. Лише потім кутик її губ ледь помітно здригнувся.

«Виконання вироку для цього пройдисвіта доведеться відкласти. Ненадовго. Нехай ще трохи поживе... Скоро його фальшивий спокій змінить дикий страх».

Думка була спокійною. Холодною. Розважливою.

На обличчі Кассандри повільно розпливлася недобра, хижа усмішка. У ній не було ані краплі сумніву чи занепокоєння — лише передчуття тріумфу.

Пальці дівчини стиснулися.

Жерстянка зі згущеним молоком, яку вона тримала в руці, зі скреготом зім'ялася, наче тонка фольга, і луснула. Густа, солодка, липка цівка потекла просто на асфальт, залишаючи на сірій поверхні блискучий слід.

Кассандра кілька миттєвостей дивилася на зім'ятий метал, ніби лише зараз помітила, що зробила. Потім гидливо відкинула жерстянку вбік.

Вона розвернулася й попрямувала у зворотний бік — до офісу.

Йшла спокійно, не пришвидшуючи кроку. Потреби поспішати не було.

Вона чітко відчувала: другий нахаба все ще там.

Як і її давня реліквія.

Тарас тим часом зайшов до під'їзду.

Ліфт йому не знадобився — кілька прольотів він подолав швидко й зайшов до квартири. Але лише для того, щоб швидко переодягнутися й вирушити просто до найближчого бару.

Він навіть не став вибирати, що вдягнути — перше, що потрапило до рук, цілком годилося. Зараз його цікавило лише одне: якнайшвидше вибратися з квартири.

Настрій хоч і залишався піднесеним, але душу несподівано стривожила незрозуміла, дика жага — їй терміново було потрібне спиртне, міцне й у великих кількостях.

Причому бажання було якимось дивним.

Зазвичай Тарас пив тому, що хотів розслабитися, повеселитися або просто добре провести вечір. Зараз усе було інакше. Йому не хотілося ні компанії, ні музики, ні навіть самих веселощів.

Хотілося саме напитися. До стану, коли думки перестануть мати значення.

Тарас і сам не міг до пуття зрозуміти, чому його так тягне до алкоголю. Жодної особливої причини начебто не було. День складався вдало, настрій був чудовим, жодних неприємностей він не очікував.

Але бажання накочувало з такою силою, що сперечатися з ним він не збирався.

Він лише поспіхом замкнув квартиру, сховав ключі в кишеню й попрямував до виходу.

Йому хотілося випити. І що ближчим ставав бар, то сильнішим ставало це дивне, майже чуже бажання.