Розділ 13

Кассандра штовхнула хисткі двері з напівстертою цифрою «13» і зайшла всередину.

Вона повільно озирнулася, вдивляючись у руїну, що панувала довкола. Вітер, який пробивався крізь щілини розбитих вікон, ганяв кутками сірий пил та уривки старих газет. Шпалери звисали зі стін потворними клаптями, а посеред кімнати похмуро громадилися залишки поламаних меблів. 

Кассандра на мить затримала погляд на почорнілих стінах.

Ще ніколи це місце не було в такому жахливому стані.

«І більше не буде», — твердо вирішила Кассандра.

Вона глибоко вдихнула й почала промовляти слова дивною, шиплячою стародавньою мовою. Звуки один за одним зривалися з її губ, заповнюючи мертвий простір шелестким, моторошним відлунням. Вони ніби не просто звучали в кімнаті, а проникали в самі стіни, будили щось давно забуте й змушували його прокинутися.

Руки Кассандри повільно, але впевнено піднімалися вгору.

Повітря навколо неї стало важчим. Пил, який ще секунду тому ліниво кружляв у променях тьмяного світла, завмер просто посеред польоту. Навіть вітер за розбитими вікнами ніби на мить втратив силу.

Мить.

Різкий змах долонями вниз.

Із її пальців хлинув чорно-кривавий туман.

Він не просто стелився підлогою — він поводився як жива, голодна істота. Туман розповзався дедалі далі, клубочився, підіймався тонкими язиками й знову опускався, ніби вдихав і видихав. Він ніби шукав собі шлях, жадібно просочуючись у кожну щілину, облизуючи кути й убираючи в себе багаторічну вогкість та в'їлу плісняву.

Там, де проходила чорна імла, старе дерево переставало гнити, камінь очищувався від бруду, а потріскана поверхня стін поволі змінювалася. Здавалося, ця моторошна темрява буквально пожирала руїну, шар за шаром знімаючи з квартири роки занедбаності.

Вона не просто знищувала старе.

Вона повертала минуле.

Стіни квартири ледь помітно здригнулися. Із глибоких тріщин поповзли тонкі чорні прожилки, ніби сам час усередині цих стін стрімко повертався назад. Пліснява осипалася на підлогу сірим, безживним порохом. Уривки старих шпалер повільно, немов слухняні змії, втягувалися назад у стіни, а замість них проступав дорогий, глибокий темний візерунок.

Десь під стелею тихо тріснула стара балка.

І тут же її тріщина затягнулася.

Це була не нова розкіш.

Будинок просто згадував, яким був колись.

Кассандра плавно рухала тонкими пальцями в повітрі, змушуючи час коритися кожному її жесту. У кожному русі була точність, майже ювелірна обережність. Вона не поспішала. Навіть після стількох років сила вимагала поваги, а найменша помилка могла зруйнувати те, що вона намагалася відновити.

Один короткий рух згори донизу — і на підлозі біля масивного столу виткався м'який, розкішний килим.

Його ворс ще кілька секунд ворушився, ніби по ньому пробігала невидима хвиля, а потім завмер, ставши частиною нового інтер'єру.

Люстра, що валялася на підлозі розбитою, раптом здригнулася і, немов цілковито втративши силу тяжіння, плавно здійнялася вгору.

Скляні уламки, що лежали навколо, один за одним піднялися в повітря. Вони закрутилися довкола люстри, зливаючись у єдине ціле, і за мить на місці розбитого світильника знову висіла розкішна конструкція.

Вона зависла під стелею, миттєво відновивши кожну деталь, і засяяла теплим, рівним світлом.

На порожніх вікнах самі собою виткалися важкі оксамитові штори, відгороджуючи квартиру від зовнішнього світу. Вони лягли рівними складками, поглинаючи навіть слабкі звуки з вулиці.

А просто перед дзеркалом на весь зріст, обрамленим різьбленою рамою, знову постало відновлене, розкішне й глибоке крісло.

Кассандра на мить затримала на ньому погляд, але одразу ж повернулася до роботи.

Чорно-кривавий туман проникав дедалі далі, перекроюючи решту кімнат. Передпокій, спальня, кухня — усе за лічені секунди очищалося від тліну, повертаючи вигляд елітного, зухвало дорогого житла.

Старі двері ставали гладкими й важкими. Потріскана підлога відновлювалася, набуваючи глибокого блиску. Металеві ручки повертали собі колишній холодний блиск, а з меблів зникали подряпини та сліди часу.

Пил зникав, поступаючись місцем тонкому аромату дорогого дерева й парфумів.

Навіть повітря здавалося іншим.

Чистим.

Неприродно чистим для цього місця.

Коли туман нарешті повністю ввібрався в оновлені стіни, останні чорні пасма на мить зависли біля ніг Кассандри, а потім розчинилися.

Магія відпустила її.

І плата за неї вдарила миттєво.

Тонкі пальці сильно, неконтрольовано затремтіли. Кассандра спробувала стиснути їх у кулак, але пальці не послухалися. В очах на секунду потемніло, а до горла підступила нудота.

Вона важко сперлася на спинку оновленого крісла, відчуваючи, як нове, ще не обжите тіло відчайдушно опирається чужорідній силі, пропущеній крізь нього.

Серце забилося швидше.

Раз.

Другий.

Третій.

Наче намагалося втримати її в цьому тілі, не дозволити силі остаточно розірвати крихку рівновагу.

Кассандра заплющила очі й завмерла, змушуючи себе не рухатися.

Із лівої ніздрі повільно витекла й скотилася вниз тонка, гаряча цівка крові, забруднюючи комір.

Вона слизнула з губ металевий присмак і зробила кілька глибоких, хрипких вдихів, змушуючи серце битися рівніше.

Ще один вдих.

І ще.

Поступово тремтіння пальців почало слабшати.

Кассандра повільно розплющила очі.

Кімната стояла перед нею нерухома й бездоганна, немов тут ніколи не було ні пилу, ні плісняви, ні розбитих меблів. Від колишньої руїни не залишилося майже нічого.

Майже.

З труднощами відновивши рівновагу, Кассандра підійшла до дзеркала на весь зріст.

Вона кілька секунд просто дивилася на своє відображення.

Із дорогого багета на неї дивилася цілком незнайома жінка.

Чужі риси.