22

Я була впевнена, що наступної миті ми опинимося в маєтку.

Але…

Ні.

Коли я відкрила очі, то побачила знайомі ворота.

Знайому вивіску.

І знайомого клоуна.

Мій мозок відмовився це приймати.

Ми стояли прямо перед входом у «Цирк Жахів».

— Порушники!

Його пронизливий голос пролунав так раптово, що я навіть здригнулася.

Клоун театрально підняв руку й почав тикати в нас пальцем.

Ні.

Не просто пальцем.

Так, ніби він щойно спіймав двох найнебезпечніших злочинців століття.

Маска на його обличчі змінилася.

Ще секунду тому це був просто моторошний працівник атракціону.

Тепер…

Тепер його обличчя стало справжнім кошмаром.

Очі стали чорнішими.

Посмішка ширшою.

І я раптом подумала, що цей клоун, мабуть, дуже пишається своїм ефектом.

Відвідувачі парку почали повертатися і кидати зацікавлені погляди в нашу сторону.

— Чому ми тут? — тихо запитала я Кайрона.

Він мовчав.

І саме тоді я помітила щось дивне.

— Кай…

— Ммм?

Він повернув голову.

Я примружилася.

— На вас більше немає ілюзії.

На його губах з’явилася легка усмішка.

— На вас також.

Я завмерла.

Точно.

Я забула.

Тепер переді мною стояв не трохи повнуватий чоловік із веснянками.

А справжній Кайрон де Валькор.

Високий.

Небезпечно спокійний.

І, судячи з виразу його обличчя…

Дуже не в настрої.

До нас наблизився клоун разом із однооким піратом.

Я навіть не хотіла знати, який у них був відділ кадрів.

— Ви знаєте, що використання магії на території парку суворо заборонено? — холодно запитав клоун. — За порушення правил вам буде виписано штраф.

Кайрон подивився на нього.

Спокійно.

Дуже спокійно.

Настільки спокійно, що мені стало шкода клоуна.

— Без проблем.

Я вже подумала, що він просто погодиться.

Але ні.

Це був би не Кайрон.

— Після того, як ви відповісте мені на декілька питань.

Клоун моргнув.

— На декілька питань?

Його голос піднявся.

— Ти що собі дозволяєш, виродку?!

Я повільно перевела погляд на Кайрона.

О.

Ось зараз хтось зробив помилку.

Величезну.

Одноокий пірат одразу втрутився:

— Дені, заспокойся.

Він кинув на нього попереджувальний погляд.

— Це клієнти. З клієнтами потрібно говорити спокійно.

— Спокійно?!

Клоун мало не підскочив.

— Він порушив правила!

Кайрон навіть не змінив виразу обличчя.

— Зніміть із моєї нареченої браслет.

Я здивовано подивилася на нього.

Нареченої?

Так.

Технічно.

Але чомусь зараз це прозвучало зовсім інакше.

Я мовчки простягнула руку.

Клоун подивився на браслет.

Потім на мене.

Потім знову на Кайрона.

— А чому я вас не пам’ятаю?

Він примружився.

— Ви були в нашій Безодні?

Кайрон зробив крок вперед.

І його голос став холоднішим.

— Після того, як я побачив Ахріан…

Пауза.

— Питання тут ставитиму я.

Тиша.

Навіть люди навколо перестали шепотіти.

Одноокий пірат повільно повернув голову до клоуна.

І я майже побачила його думку:

«Дені, здається, ти щойно дуже сильно помилився».

Але клоун цього не зрозумів.

— Ви взагалі хто такий?!

Його голос знову став гучним.

— Порушили правила, використали магію, а тепер ще й вимагаєте пояснень?!

І тут цей Дені зробив те, що, мабуть, робив найкраще.

Він почав створювати драму.

— Люди! Жителі Гувару! Погляньте, що відбувається!

Я повільно прикрила очі.

Ні.

Тільки не це.

— Ці порушники хочуть очорнити наш славний Цирк Жахів! Спочатку вони використали заборонену магію, а тепер намагаються уникнути покарання!

Юрба одразу оживилася.

Звичайно.

Бо хто ж відмовиться від безкоштовного шоу?

— Викликайте стражників! — крикнув хтось.

— Закон один для всіх!

Я подивилася на Кайрона.

Він стояв абсолютно спокійний.

Навіть занадто.

— Кайроне…

Я не встигла договорити.

Тому що вдалині почулися важкі кроки.

До нас наближалися стражники.

Багато стражників.

І як це вони так швидко зреагували? Бо коли мені треба була допомога, то ніхто так не поспішав…

Я відчула, як у мене стиснулося серце.

А Кайрон лише подивився на мене.

Його обличчя залишалося серйозним.

Але кутики губ…

Піднялися.

— Чому ви посміхаєтеся? — прошепотіла я.

Він нахилився трохи ближче.

— Давно я вже так не веселився.

Стражники наближалися.

Їх було багато.

Десять?

Ні.

Більше.

Мені навіть стало трохи не по собі, коли я побачила, як люди навколо почали розступатися, пропускаючи їх вперед.

Попереду йшов чоловік у темних обладунках.

На його грудях був герб Гувару — срібний меч на тлі чорного крила.

Високий.

Сивий на скронях.

З таким виразом обличчя, ніби він уже втомився від цього дня, хоча ще навіть не знав, що на нього чекає.

— Де порушники? — запитав він.

Клоун одразу ожив.

Здається, він саме цього й чекав.

— Ось вони!

Він гордо вказав на нас.

— Використали магію на території парку! Відмовилися виконувати правила! А тепер ще й намагаються звинуватити наш заклад у…

Він не договорив.

Бо начальник стражі вже дивився не на нього.

На Кайрона.

Спочатку просто дивився.

Потім його обличчя змінилося.

Ледь помітно.

Наче мозок відмовлявся приймати те, що бачать очі.

Він зробив крок вперед.

Потім ще один.

— Ні…

Це було сказано так тихо, що я майже не почула.

Кайрон спокійно підняв брову.

— У вас є питання?

Чоловік не відповів.

Він дивився на нього.

На його обличчя.

На очі.

А потім різко випрямився.

— Ваша світлосте…

Тиша.