9

Усе пішло зовсім не за планом.

Я взагалі не мала цілувати герцога де Валькора.

Тобто…

Якщо бути зовсім чесною…

Це він мене поцілував.

Без попередження.

Без дозволу.

Без жодного натяку, що зараз візьме і переверне моє життя догори дриґом.

«Так, Сашо…».

«Заспокойся».

«Подумай».

«Тебе щойно поцілував головний герой твоєї власної книги».

«Це точно не входило до сюжету».

Я повільно повернула голову.

Кайрон спокійно спостерігав за тим, як я подумки переживаю всі п’ять стадій прийняття катастрофи.

І, що дратувало найбільше…

У кутиках його губ причаїлася ледь помітна усмішка.

— Дозвольте поцікавитися…

Я повільно схрестила руки на грудях.

— Що це ви щойно зробили?

— Поцілував вас.

— Дякую, ваша світлосте.

Я дуже виразно закотила очі.

— Без вас я б сама цього не зрозуміла.

Його усмішка стала трохи помітнішою.

Я насупилася ще більше.

— Ви взагалі усвідомлюєте, що щойно повністю знищили мою репутацію?

— Усвідомлюю.

— І?

— Саме цього я й прагнув.

Я кілька секунд мовчки дивилася на нього.

— Ви… що?

— Це був найшвидший спосіб розірвати ваші заручини.

— Найшвидший?!

Я мало не задихнулася від обурення.

— А іншого методу не існувало?

— Існувало.

Він відповів настільки спокійно, що мені захотілося його струсонути.

— Наприклад, довга аудієнція в Його Величності, розгляд шлюбного договору радою, перевірка підстав для його анулювання, політичні суперечки між родами…

Він зробив коротку паузу.

— Кілька місяців. Можливо, пів року.

Я скривилася.

Пів року…

Я не мала стільки часу.

Кайрон уважно подивився на мене.

— Або…

Він трохи нахилив голову.

— Герцог де Валькор прилюдно цілує чужу наречену.

Я мовчала.

— Після цього…

Його голос став майже лінивим.

— Граф Вейлмор уже не захоче мати дружину, про яку завтра говоритиме весь Гувар.

Я важко видихнула.

Прокляття.

Він мав рацію.

І це дратувало найбільше.

— І що тепер?

— Тепер?

Він подивився крізь скляні двері на гостей, які ще досі намагалися непомітно стежити за нами.

— Тепер у них з’явилася нова улюблена тема для розмов.

Я простежила за його поглядом.

Кілька леді вже відвернулися, удаючи, що їх зовсім не цікавить тераса.

— Вітаю, леді Блекторн.

Кайрон знову перевів погляд на мене.

— Щойно ви стали найобговорюванішою жінкою цього балу.

— Це зовсім не те, про що я мріяла.

— Зате дуже ефективно.

Я фиркнула.

— Ненавиджу визнавати, але…

Я потерла скроню.

— Це справді спрацює.

— Уже спрацювало.

— І яку ж казку тепер вигадуватимуть люди?

Кайрон дивився мені просто в очі.

— Не казку.

Його голос став тихішим.

— Легенду.

Я здивовано підняла брову.

Він витримав коротку паузу.

— Відсьогодні всі будуть переконані, що герцог де Валькор закохався у вас настільки, що забув про правила пристойності.

Я мало не вдавилася повітрям.

— Перепрошую?!

— Саме так вони це пояснять.

— Але ж це неправда!

— Авжеж.

Він абсолютно спокійно кивнув.

— Найцікавіше в людях те, леді Блекторн…

Він зробив крок убік, збираючись повернутися до зали.

— …що вони завжди охочіше вірять у красиву історію, ніж у правду.

Він уже взявся за ручку дверей, коли, не озираючись, додав:

— А тепер…

Його голос луною розчинився в нічному повітрі.

— Будемо дуже переконливо грати закоханих.

Він сказав це так спокійно, ніби запропонував мені просто станцювати ще один танець.

Ніби не щойно перевернув моє життя.

Ніби не змусив половину залу повірити в історію, якої не існувало.

Або…

Якої поки що не існувало.

Кайрон простягнув руку.

На секунду я просто дивилася на неї.

Я повільно поклала свою руку в його.

Його пальці одразу зімкнулися навколо моїх.

Впевнено.

Надійно.

Наче він не залишав мені можливості втекти.

— І чого мені здається…

Я подивилася на нього скептично.

— …що це буде дуже важко?

Кайрон лише ледь усміхнувся.

Двері до залу відчинилися.

Музика одразу накрила нас.

Світло десятків свічок відбилося в кришталевих люстрах.

І всі погляди повернулися до нас.

До нього.

До мене.

Я відчула, як люди навколо затамували подих.

Герцог де Валькор тримав мене за руку.

Наче я була саме тією людиною, яку він хотів бачити поруч.

Наче між нами справді було щось більше.

Я нахилилася до нього і тихо прошепотіла:

— Якщо ми переживемо цей вечір, я вам винна.

Кайрон навіть не повернув голови.

— Ні.

Я здивовано подивилася на нього.

— Ні?

— Тепер, леді Блекторн…

Він легко стиснув мою руку.

— Ви мені винні набагато більше.

І з цими словами ми увійшли до зали.

Прямо в центр чужих поглядів.

Прямо в центр нової історії.

Яку я вже не писала.

****

У нашу сторону направлявся батько.

Разом із Вівьєн та її чоловіком.

Тільки не це.

Моє серце пропустило удар.

Звичайно.

Я зовсім забула про найскладнішу частину цього геніального плану.

Не просто переконати світ, що герцог де Валькор зацікавився мною.

А пояснити це моєму батькові.

Тому самому чоловікові, який дивився на мене так, ніби я була найдорожчим скарбом у його житті.

Кайрон, ніби відчувши моє хвилювання, лише міцніше стиснув мою долоню.

Не боляче.

Але так, щоб я зрозуміла.

Він поруч.

Він контролює ситуацію.

Ну, принаймні, хтось із нас.

Батько зупинився перед нами.

Його погляд спочатку ковзнув по мені.

Потім по руці, яку тримав герцог.

А потім повернувся до Кайрона.

Я побачила в його очах не гнів.