Розділ 32.1. Люди, бляшанки, Райс. Викреслити зайве

З неопублікованого роману Коте Ріни

Я познайомилася з Алесаною Лютик за пів року до того, як «Каселона» відвідала Онікс. Нікал казав, мені треба поспостерігати за його племінницею, щоб перейняти її манери і стати ідеальним двійником. А ще він натякав на те, що непогано б із нею потоваришувати, проте я бачила: Алесана не в захваті від мого існування.

Вона була досить вихована, щоб не говорити про це прямо, до того ж тихий, потайливий характер заважав їй кидати емоції в обличчя співрозмовника. Але те, як ця дівчина часом дивилася на мене, виводило з рівноваги.

І лякало, якщо чесно.

Алесана ніби вивчала мене здалеку. Вона не таїлася – діяла відкрито і певною мірою нахабно, якщо це слово взагалі можна застосувати до полохливої ​​замкнутої тихоні, що цуралася людей.

Якось я не витримала її мовчазної цікавості. Ми жили під одним дахом, і постійний нагляд мене нервував. Нікал не наважувався зробити підміну, його сім’я вважала, що я його обкрадаю, день виходу Джеділея Сіна із в’язниці наближався…

Всі жили в напрузі, особливо Алесана. І якого ж біса вона внадилася ходити за мною, як шалена тінь?!

Я спіймала її біля колони у вестибюлі, за якою дівчина мала звичку стояти, витріщаючись у стіну. Запитала, що відбувається. Пообіцяла обговорити проблеми з Нікалом.

Алесана розплакалась, і довелося заприсягтися, що Нікал нічого не дізнається. Начебто допомогло – вона заспокоїлась і навіть вибачилася за нав’язливість.

А потім зізналася:

– Ви така яскрава та життєрадісна… Як дядько змусив вас проміняти ваше захоплююче життя на моє сіре животіння?

Я розгубилася. На той час життєрадісною мене міг би назвати лише найзапекліший песиміст Галактики, та й одягалась я у найкращих традиціях Онікса – приблизно так само, як і Алесана.

Спідниці нижче коліна, строгі блузи, грубе взуття – все у вельми пристойній чорно-коричневій гамі, не сумнівайтесь. Але для моєї співрозмовниці навіть це було яскраво.

– Ви щойно закінчили Медичний університет Рорайни і вступили на Інформаційний факультет Кей-Академії Мебіса. – нагадала я. – Не смійте вважати своє життя похмурим!

– За останні вісім років я жодного разу не виходила в люди.

– Ви ж хворіли. – Я думала, що розумію, про що вона.

– Вже майже три роки, як я повністю одужала. Кіберпротезування творить дива… Це правда, що ви теж… Ну… З імплантами і процесором у мозку?

«Дивлячись у якому. В мене їх аж два, уявляєш? Один невидимий, другий недорозвинений. Технічні напрацювання Торна дали змогу об’єднати еліанську псі-форму з кіборгом і отримати щось на кшталт людини», – але, звісно, відвертість була не на часі.

Я сказала, що все так і є. У нас схожі діагнози, і саме тому Нікал вибрав мене на заміну.

– Заздрю ​​вам… Як у вас виходить бути нормальною? Мені завжди страшно…

– Боїтеся Джеділея Сіна?

Від згадки цього імені її затрясло:

– Сін… Я зробила помилку. Колись мені здавалось, я все розумію і роблю правильно, але тепер світ змінився… Сін… Він жахливий! Вороги для нього – сміття, друзі – дресировані песики. Сін… Ні, він не прийде за мною. Це не у його стилі! Сін… Ви помічали, що іноді забуваєте важливі моменти минулого? Сподіваюсь, і він забув мене…

– Скоро ви покинете Онікс.

Алесана засміялася крізь сльози:

– І що зміниться? Я не пристосована до життя у суспільстві. В мене є лише екран та нудні лекції.

«А в мене і того немає», – але моє роздратування зникло безслідно.

Я почала розуміти Алесану Лютик. Вона була примарою, незважаючи на голос та тіло. Хвороба позбавила її юності і завадила дорослішати разом із однолітками.

Я вирішила, ми разом надолужимо втрачене. Мені подобалася роль наставниці… Я намагалася привчити Алесану до сучасного одягу і товариства людей, до безтурботного сміху і морозива у розпал робочого дня, до розмов із незнайомцями і флірту в Галабуці.

Потім помітила, що уроки йдуть на користь і наша тихоня починає маніпулювати Нікалом. Я б пораділа за неї, якби на Оніксі не з’явилася «Каселона» і у Алесани не сформувався план підміни.

Я поважала Олександра Райса, Товстун Нік вважав цього чоловіка другом. Ми б ніколи не вплутали його у ворожнечу з місцевою мафією, але… Для Алесани Райс був лише зручною можливістю непомітно покинути систему. Вона взялася за дядька і…

Загалом, для совісті Нікала племінниця означала набагато більше, ніж давній приятель.

Я перестала розуміти людей. Чого вони прагнули насправді? Та, кого я вважала подругою і кому одного разу відкрила свою таємницю, називала мене машиною і прораховувала нові плани з моєю участю. Нікал погоджувався, що це зручно, проте не хотів підставляти Сема, як він висловився, «надто боляче».

– Продай її йому, як кіборга. Документацію підробити не проблема, тим паче її ДНК є в базі кіберіндустрії. Джеділей Сін нічого не запідозрить, а коли «Каселона» залишить систему, ти заявиш про викрадення, скажеш, що Алесану Лютик вивезли проти її волі. Доказів буде недостатньо, щоб Райса оголосили у міжсистемний розшук, але для мафії їх вистачить. Він ніколи не повернеться на Онікс і навіть не дізнається, що його обдурили, – агітувала Алесана.